Богдан-Ігор Антонич любив природу, рідний край, він знав і шанував народні звичаї і традиції народу. Все це поет передавав у своїх світлих і життєрадісних віршах.
У поезії "Різдво" автор переосмислює біблійну легенду народження Ісуса Христа і говорить, що Бог народився у його краї:
Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
А лемки, що здавна живуть у Карпатах, принесли в дарунок круглий місяць, який у долоні Марії мов золотий горіх. Своєю поезією поет говорить, що Бог знаходиться у кожній хаті, у серці кожної людини.
У поезії "Коляда" Б.-І. Антонич говорить про дорогу Божого Дитяти. Люди радіють його народженню, готуються везти його у невідомі світи:
Тешуть теслі з срібла сани,
стелиться сніжиста путь.
На тих санях в синь незнану
Дитя Боже повезуть.
Поки що спить дитя безтурботним сном, а поряд плаче-сумує Божа Матір. Вона вже передбачає, який важкий і тернистий шлях чекає на її сина:
Ходить сонце у крисані,
спить слов'янськеє Дитя.
Ідуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя.