Антонич Богдан-Ігор

Перший свій вірш "Біг — 1000 метрів" Б.-І. Антонич опублікував 1931 року в журналі пластунів "Вогні". Цього ж року виходить друком його збірка "Привітання життя", у якій Б.-І. Антонич проголосив, що він — "закоханий в життя поганин". Поет творить власну філософію, її найважливіші поняття — сонце, буяння життя.

У збірці віршів Б.І. Антонича "Зелена євангелія" чимало рядків, у яких поет порівнює себе з тваринним і рослинним світом рідного краю: "Антонич теж звіря сумне і кучеряве", "...росте Антонич і росте трава", "Антонич був хрущем і жив колись на вишнях..." В поезії "До гордої рослини, цебто до себе самого" автор пише:

Мов мідь живу, наснажує рослини

електрика зеленої землі,

але і ти — рослино горда, що

співаєш це, незнаючи пощо,

колись, мов пень, подолана від тлі,

покотишся землі на груди сині...

У 1934 році Антонич публікує збірку "Три перстені", яку вважають його найвищим поетичним досягненням. З її виходом він стає визнаним поетом, йому вручають нагороду Львівського товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка.