Портрет ліричної героїні вірша "Давня весна"

Хоча назва вірша налаштовує на сприйняття картини природи, описи природи у Лесі Українки ніколи не були самоціллю: в них завжди присутня людина зі своїм внутрішнім світом. У поезіях видатної поетеси пейзажні мотиви поєднуються з філософськими ("Хвиля"); філософськими та інтимними ("Стояла я і слухала весну"), інтимними ("Давня весна").

Літературознавчі словники визначають ліричного героя як друге ліричне "Я" поста. Хоч це поняття умовне, будь-яка поезія є втіленням думок і переживань автора. Хоча ліричного героя не можна ототожнювати з автором, з його душевним станом — він живе своїм життям у новій художній дійсності, між ними все ж існує естетична єдність, певний естетичний ідеал, виражений у тексті віршованих творів.

Лірична героїня Лесі Українки разом з внутрішнім світом самої поетеси містить у собі також естетичний досвід певного покоління письменників. У випадку і Лесею це досвід борців за національну культуру України.

Внутрішній світ, Лесі Українки, надзвичайної жінки, унікальний; вона поєднала в собі непоєднуване: жіночність та переконливість і мужність, притаманну скоріше чоловіку; хворобливість і духовну міць; унікальну освіченість без відвідування школи. Які ще таємниці можна відкрити, читаючи щоденник її життя — вірші? Давайте спробуємо це зробити.

Людина та природа... Скільки віршів присвячено прагненню гармонії між ними або оспівуванню цієї гармонії. Зображення позитивних героїв на лоні природи стало традицією класичної літератури. Для Лесі Українки природа — щедра дарителька, що навчила хвору дівчину цінувати найменші радості життя, загартувала волю. Ми поговоримо про цю гармонію людини і природи, аналізуючи вірш "Давня весна".

"...Весна тепер справжня настала, і навіть тут у нас було нібито гаряче, а мені се найкраще. Я вже давно не бачила справжньої весни, і мені здається, що так багато зозуль, як сей рік, ще ніколи не було. Через те я, хоч і не часто, приходжу в оптимістичний настрій, і тоді мені своє і чуже життя кращим здається, а дуже нелогічно, бо що спільного між оптимізмом і зозулями? Але, певне, в мені якийсь піанізм одкликається, спасибі йому!..." — писала у квітні 1892 p. М. Павликові поетеса. Отже, весна і зозулі — те, що дарувало Лесі Українці оптимізм.

Вірш "Давня весна" — автобіографічний, пов’язаний із власними переживаннями поетеси, яка мала тяжку недугу, змушена була лежати, страждати через біль і дуже потребувала саме оптимізму. У вірші розповідається про те, як природа не забула хворої дівчинки, за що лірична героїня була їй дуже вдячна. Та давня весна запам’яталася, як дарунок долі, бо навчила цінувати найменші радощі життя, загартувала волю.

Весна і природа для ліричної героїні — справжні дарунки долі. Про це свідчить і вибір художніх засобів: епітети: весела, щедра, мила; метафори: промінням грала, сипала квітки; порівняння: хутко, мов стокрила; синоніми: ожило, загомонімо; художніх образів: весна, природа, дарунки, яблуневі гілки, листя, квітки, вітер, гай, воля, пташині пісні.

Головне почуття, яке володіє героїнею, це — оптимізм, вірш має мажорний настрій, вражає бадьорим, життєствердним тоном.

Головною думкою вірша є твердження, що весна — життєдайна сила, непереможна, всевладна; вона несе життя, перемагає смутні і темні настрої в серці лютий, змушує бути в гармонії емоції людини та явища природи.

Отже, лірична героїня поезії — мужня дівчина, яку хвороба навчила цінувати те що дає життя, хай це будуть крихти радощів, невеличка часточка того, що інші і приймають за належне. Героїня черпає оптимізм у природи — весни, квітів і духу народження, притаманного цій порі року.

Дивно, але ліричну героїню можна назвати зразком оптимістичної людини і повчитися у неї мужності та витримки.