У світі існує багато історій про кохання. Усі вони різні, кожна з них неповторна. Ще одну з таких історій розповів відомий український письменник І. Франко у повісті "Захар Беркут".
Максим Беркут і Мирослава познайомилися за досить незвичних обставин: хоробрий юнак врятував дівчину від величезної ведмедиці. Це було кохання з першого погляду. "Щось солодко защеміло коло серця Мирослави", як побачила вона сміливого і вродливого юнака. І в серці Максима, "смілім і чистім, як щире золото, відразу блиснула щаслива думка". Так у серці кожного спалахнула та іскра, яка й розгорілася у полум’я незгасимого кохання.
Як відомо із змісту твору, Мирослава була донькою боярина Тугара Вовка, але дівчина пройнялася ідеями тухольської громади і стала вірно їй служити. Вона була зовсім іншою, ніж її батько: Мирослава була добрішою, розумнішою, поміркованішою, ніж Тугар Вовк. Може, тому й зрозуміла вона краще тухольців і зробила багато для їхнього порятунку. Тому ті й прийняли її з дорогою душею. Своєю сміливістю й мужністю Мирослава завоювала довіру й повагу Захара Беркута.
Переживши страшні буревії долі, Максим і Мирослава поєднали свої серця після благословення Захара Беркута. їхній союз, за словами Захара, "стане порукою, що народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом". І життя знову продовжиться.