У ранній поезії Павло Тичина не порушує важливих питань соціальної дійсності, а лише передає переживання і настрої, навіяні природою, коханням, роздумами. Основні мотиви ранньої лірики Тичини — бадьорість, життєрадісність, свіжість.
Вчитуючись у поезії "Гаї шумлять...", чуєш звуки замріяних гаїв, голублячий шепіт трав, ніжний голо, закоханого героя.
Я йду, іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи — кохаючи.
Під тихий шепіт трав голублячий.
Інтонація вірша м'яка, милозвучна, відповідає настрою ліричного героя. Протягом небагатьох рядків Тичина створює довершений пейзаж літньої днини, у якому втілені щирі почуття самого Тичини.
Ліричний герой поезії "Де тополя росте..." глибоко відчуває красу навколишнього світу:
Гей, простори які,
Любо-мило землі:
Де не глянь — колоски.
Та всі в злоті-сріблі.
Краса рідної природи дарує людині "тиху думу святу". Читаючи цей вірш, стаєш свідком повного порозуміння між людиною та природою.
Видатний український поет Павло Тичина написав багато віршів, які ввійшли до скарбниці літературної класики. Як поет-новатор Тичина створив цікавий образ ліричного героя, закоханого в природу.