Передусім, треба сказати, що Павло Тичина — це геніальний український поет. Багато своїх поетичних творів він присвятив природі рідного краю, який він надзвичайно любив. Його поезії описують красу та велич української землі. Поет зміг в декількох рядках передати той необ'ємний, величний простір, який розгортається перед його очима.
В поезії "Де тополя росте" автор майстерно змальовує широке поле, засіяне житом. Куди не глянь, скрізь розкинулося воно, виблискує золотими колосками, хвилюється від подиху вітерцю, мов срібно-золоте море. Ліс, який росте по краю поля, виглядає наче смужка диму серед безкраїх полів.
В поезії "Гаї шумлять" поет малює картину гаю. Він іде гаями, милуючись навколишньою природою; річкою, яка здається йому музикою; небом, на якому горить золоте сонце.
Створюється враження, ніби поет знаходиться на широкому просторі, де легко дихається, де погляд лине в далечінь, а душа поривається в небо.
Павло Тичина зробив великий внесок у скарбницю української літератури.