Ні у кого зараз не викликає сумніву те, що українці є повноцінною нацією з давньою історією, з оригінальною мовою, літературою і культурою. Але, на жаль, самі українці почувають себе людьми другого сорту, навіть у порівнянні з росіянами, і, тим паче, європейськими народами. Це відчуття переслідує нас, мабуть ще з XVIII сторіччя, коли Україною остаточно заволоділа Російська імперія і згасли останні спалахи волі разом із козацтвом. Українці тоді стали хлопами, які й розмовляти "по-людськи" не вміють, не те що створити власну літературу чи культуру. Аж ось з'явився Тарас Шевченко і пробудив свідомість свого народу.
Тарас Шевченко показав, що і серед хлопів народжуються таланти, що і українська мова придатна не тільки для усної народної творчості, але й для високої літератури. Він оспівав славну українську історію, згадавши про повстання XVII сторіччя, нагадав дітям про предків козаків, яких боялися не тільки поляки, а і росіяни, про їх боротьбу за свої національні, соціальні права.
Шевченко зобразив українське село з усією його поетичністю і водночас темрявою, наочно показав ті знущання, яких зазнає неосвічений селянин від "культурних" панів. Та їм, до речі, мало України, яку вони не сприймають як окрему країну зі своєю мовою і культурою, так вони зазіхають ще й на Кавказ, що ніякого відношення не має до так званих "ісконних руських земель".
І про все це Шевченко розповів зрозумілою не тільки для інтелігентів, але й для селян мовою, і вони немов прокинулись, замислилися над тим, чому українці повинні коритися, чому вони повинні жити "на власній не своїй землі".
- Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
- Композиція якої поеми побудована за фольклорним принципом троїстості? (та інші запитання)
Минуло вже більше ніж півтора сторіччя, українці мають свою землю, ніхто не зазіхає на неї і на права української нації самій вирішувати проблеми своєї держави, ніщо і ніхто не забороняє писати чи говорити українською мовою, але і досі деякі мешканці Східної України вважають українську мову наріччям російської, а українську націю штучною. Вони не знають і не хочуть знати власної історії, літератури.
Існують і зараз поети, що намагаються пробудити свідомість українців, але якось не торкають вони душі пересічних громадян. "Нам треба голосу Тараса"!!! Власне, мова йде не про стиль чи тематику творів Шевченка, а про силу його голосу, що проникав у найтемніші кутки українського села. Нехай з'явиться той, хто розбудить українців, хто викличе почуття гордості за свою країну. Я впевнена, що і життя тоді покращає.