Серед усіх людських законів є один невмирущий у своїй благородності — закон жертви. Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Найвища самопожертва — в материнстві, а та дарує нам не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.
Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми "Наймичка".
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний світ матері-селянки. Ганна, так звали героїню поеми "Наймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі переживання матері, яка змушена навіть перед сином критися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна — покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни — материнський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду. Яким страшним вироком тим обставинам, що прирекли матір на пекельні муки, позбавивши її священних природних прав, звучать слова:
— Прости мене. Я караюсь
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати._
Та й замовкла...
Скільки б не перечитувала ці рядки, стільки ж переживаю ті внутрішні почуття, що проходили через душу і серце Ганни.
Милосердям і любов'ю сповнена поема Т.Г.Шевченка "Наймичка". Його жіночі образи — це прості скривджені селянські дівчата. Проте серед убогості та горя Кобзарева мати — це найвищий і найсвятіший витвір на землі. Поет всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає разом з ними. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки — цієї безталанної мадонни українського народу.