Україна і Шевченко (2 варіант)

Багатостраждальна моя Україно... Мученицька доля випала тобі упродовж багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє знеможене тіло, а ще більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажали тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.

І все ж попри всі незгоди була ти і щасливою, бо не всі твої діти покірно сприймали образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і "яких батьків діти". Щаслива ти, моя Україно, що над усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою Україну убогу", і за твої болі, за твої страждання йшли на Голгофу, карались, мучились, але не каялись. Пишайся ж, матусю, такими дітьми. До них належав і твій син Тарас. Тяжке життя судилося йому. Народжений матір'ю-кріпачкою, він прожив таке мученицьке життя, що його вистачило б на десятьох чоловік.

З дитинства Шевченко зазнав страждань кріпаків, знущання панів над ними. Не було у Тараса ані справжнього дитинства, ані справжньої юності. Коли йому виповнилося 24 роки, він став вільною людиною. Здійснилась його давня мрія. В 25 років, маючи можливість купатися в славі, Шевченко обирає шлях Ісуса Христа, він цілком присвячує себе Україні. Вже через два роки він видає збірку поезій "Кобзар". І в ній молодий поет питає: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?".

Незабаром Шевченко їде на Україну. Особистим горем були для нього страждання кріпаків. Його серце билося в один такт із народним серцем. Згодом в Києві поет вступив до Кирило-Мефодіївського братства, за що його 1847 року заарештовано і відправлено спочатку до Петербурга, а потім у далекі оренбурзькі степи. Але і в тюрмі, і на засланні він не перестає писати про тяжку долю України, ні на хвилину не перестає думати про свій народ. Звільнили його 1868 року, і він майже одразу ж їде на свою Україну, відвідує друзів.

І де б він не був, звідусюди йшли до нього за порадою, захистом, за надією. Він хоче залишитися в рідному краю, та влада забороняє, і цього разу Тарас Шевченко вже назавжди покидає Україну. Покидає з тяжким настроєм, з нездійсненими планами. І тепер на Шевченка чекає повна самотність.

Ось так і прожив своє життя Тарас. Мріяв жити на своїй землі, насолоджуватися її красою, та його долею розпорядилися інші. Як злодія виганяли його з рідної хати, а весь злочин його полягав лише в тому, що заявив він про свій народ як про талановитий, працелюбний, гідний поваги, не міг змиритися з тим місцем, яке відводив українському народові царизм в тогочасній Росії. Скільки благ могло бути у Шевченка... Міг бути придворним поетом, міг навчатися в Італії, стати всесвітньо відомим художником... І ціна цьому, здається, була не така вже висока — забути, що ти українець, що десь там, на далекій Україні, стогнуть у ярмі кріпацтва твої родичі, земляки, знемагає під панськими канчуками український народ. Багато хто так і зробив. Тільки не Тарас.

Він був поетом, якого ми до того не мали: поетом для всіх, поетом народним, поетом гноблених, але не скорених. Він будив приспану націю, яку сплюндрували московські царі, якій судилося зазнати наруги, страждати.

Поет прекрасно знав історію України, знав причини занепаду рідного народу, знав його ворогів. Тому він так пристрасно заповідав усім, хто народився на цій землі: "Свою Україну любіть..."

Моральний обов'язок людини перед своїм народом Т. Шевченко вбачав у викритті кріпосництва і лібералізму, які заважали Україні підвестися з колін, посісти гідне місце серед незалежних держав. Боротьба Шевченка тому й тривала так довго, тому й була такою гострою, бо це боротьба за душу українського народу. Відкрите серце народного співця щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. В його поезії клекоче ціле море горя народного, в ній — невольницький поклик до помсти і порив до свободи, прагнення бачити свою землю такою, де

...Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Україна сьогодні — вільна, незалежна держава! І слова Україна і Шевченко стали для Нас тотожними поняттями.