Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка (7 варіант)

Образ народного співця в поезії Тараса Шевченка

Поет — не жрець, що курить фіміам

Чи творить в тишині нічній молитву,

Поет — борець, що кличе військо в битву

І першим йде в запеклу битву сам.

/ А. Малишко /

На шляхах бойових звитяг і на мирному полі творчої праці поряд з людиною, поряд з народом — його пісня-душа, частина його творчої пісенної душі.

У ній все, чим живе людина, чим живе народ. Її творці і виконавці завжди посідали почесне місце серед оборонців Вітчизни. Боян співав славу землі руській, підтримували дух воїнів запорожські кобзарі, зігрівав душу своїми піснями-думами знаменитий Остап Вересай.

Образу народного співця багато уваги приділяє Т. Г. Шевченко.

З фолькльору і літератур різних народів ми знаємо про акинів, трубадурів, шансоньє... Поет-співець Шевченко — це людина трагічної долі, старий козак:

Перебендя старий, сліпий —

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди:

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить...

("Перебендя")

Як рідного зустрічають кобзаря у кожному селі:

— Кобзар іде! Кобзар іде! —

Та всі, якомога,

Хлопців кинули, побігли

Зустрічать сліпого!

("Мар'яна-черниця")

І грали кобзарі про давню славу і мужність козацьку. В їхніх думах (і тільки в них!) жила історія України, з її світлими і темними, гіркими часами, в них йшлося "Про Чалого", "Як Січ руйнували". Але життя є життя — і веселої міг заспівати кобзар.

З дівчатами на вигоні —

Гриця та веснянку,

А у шинку з парубками —

Сербина, Шинкарку.

("Перебендя")

Епізодичний, але яскравий образ народного співця ми бачимо і в поемі Шевченка "Гайдамаки". Старий Волох підтримує бойвоий дух повстанців, співаючи про Максима Залізняка, співає для рядових гайдамаків (щоб старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,

З нами, козаками,

Згадаймо Богдана,

Старого гетьмана,

Будете панами.

("Гайдамаки")

Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:

Утни, батьку, щоб нехотя

На весь світ почули,

Що діялось в Україні,

За що погибала,

За що слава козацькая

На всім світі стала.

("До Основ'яненка")

Кобзарем народним він називає основ'яненка, і сам став геніальним Кобзарем своєї неньки-України. Змушений більшу половину життя провести на чужині, поет заздрив волі бандуриста:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате!

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати

Тепер лети ж в Україну —

Тебе виглядають...

("Н. Маркевичу")

І Тараса чекала Україна. Він вірив у це, душею рвався на береги Дніпра, у вишневі садки; туди, на Батьківщину, посилав він свої думи, квіти-діти. І закликав, молив:

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину!

("Думи мої...")

Отож, образ співця народного — це і образ самого Шевченка, не випадково ж народ називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то треба аналізувати всю творчість геніального художни ка, письменника, поета. Скажемо тільки, що в ній — все те, що робить безсмертним наш народ, нашу душу, нашу пісню.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,

Слава України.

("До Основ'яненка")