Неможливість однолінійної оцінки жіночих образів Т. Шевченка

Неможливість однолінійної оцінки жіночих образів Т. Шевченка

Для Т. Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще "молодую у могилу нужда та праця положила", рідні сестри поневірялися на панщині. "Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері", — стверджував Максим Рильський.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя, віддав їй величезну наснагу свого ліричного хисту, показав у різних поетичних проекціях, підніс до високих художніх узагальнень.

Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. Вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку.

На паншині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки!

Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: "Наймичка", "Відьма", "Сова", "Сліпая", "Мар'яна-черниця" та інші — не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві.

Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. Переживши сам злидні, нестатки і найтяжчі поневіряння, Шевченко при зображенні страждань Катерини в ліричних відступах поеми висловлює свої думки й почуття з приводу життя жінки та її маленького сина. Він живе їх болями, він журиться разом зі своєю героїнею, коли вона стала покриткою:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Поет проливає "добрі сльози" разом з своєю героїнею по дорозі на Москву, де вона сподівається знайти свого коханого.

Отак від вишневого саду шляхами горя і поневірянь, крізь снігову хуртовину аж до ополонки — таку долину печалі пройшла Шевченкова страдниця — жертва панської розпусти. Ганна ж з поеми "Наймичка" теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни — материнський подвиг. Вона відмовляється бути навіть весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Скривджена паном дівчина, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

...Діточок шукаю.

Наталоньку! Ні, ні, ні!

Я шукаю пана

Розірву...

Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто знівечив жіночу честь, гідність і щастя.

Вже в поемі "Сліпая" поет змальовує не тільки поневіряння покритки, а й помсту над паном-спокусником. Носителем цієї помсти є дочка сліпої — теж кріпачка, Оксана, яка божеволіє, вбиває пана і підпалює панський будинок. Мотив помсти ще більше розвинутий в поемі "Марина", де мати просить божевільну доньку йти спати, а не тривожити людей своїм криком і піснями. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати. Збожеволівши, мати

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить...

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою по вулицях

Та, сміючись, дражнили Совою...

Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі "Титарівна" дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це:

Громадою осудили

І живую положили

В домовину!., й сина з нею

Та й засипали землею!

Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу життєрадісну українську жінку, скажімо, у вірші "Утоптала стежечку".

Як бачимо, знеславлені дівчата з байстрятами попід тином; кріпачка-невольниця, що "пшеницю на панщині жне", а її опухла дитина приречена на голодну смерть; мати "Слепая" — жертва панської розпусти; мати — "сова", що її безвихідна кривда кріпацького життя привела до божевілля, і трагічна постать матері — "відьми"; багатостраждальна наймичка Ганна, позбавлена права називатися найкращим на землі словом "мати", а також месниці Оксана, Марина — усе це вершини Шевченкового поетичного духу.

Образ матері український Кобзар піднесе з кріпацьких низин до вершин вічності, його невмируще:

Врага не буде, супостата

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі, —

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда

І сила, і воля.