Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України (12 варіант)

Мрії Тараса Шевченка про майбутнє рідного краю

У кожної людини є щось своє, найсвятіше, у душі. Для неї воно настільки величне, що навіть думкою не осягнути. Таким було ставлення до рідної землі неперевершеного Поета від Бога Тараса Шевченка. Кобзар безмежно любив і своїх пращурів, і своїх сучасників, і майбутнє покоління роду українського. Та любити, щиро вболіваючи за долю співвітчизників — це одне, інша ж справа — поетичним гарячим словом пробуджувати їх та спонукати до боротьби за краше життя, за щасливу долю.

Але, щоб тебе почули, треба, я гадаю, самому мати чітке уявлення про це "краще життя". І Т. Шевченко, сягаючи мріями до наших днів, у своїх творах протягом усього життя розкриває власний ідеал щасливого суспільства, української нації.

Треба зазначити, що погляди поета на майбутнє рідного краю зазнали великої еволюції. Так, у перших своїх історичних творах "Б'ють пороги", "Іван Підкова", "Гамалія", "Тарасова ніч" Шевченко, пропагуючи Волю, уявляв її у вигляді старої козаччини. Але в подальших поезіях все частіше звучить ідея знищення кріпацтва і врешті-решт виливається у розуміння неминучого повалення самодержавства. Це переконання ми виразно чуємо з рядків "Гайдамаків", "Холодного Яру", "Сну" ("У всякого своя доля"), "Великого льоху", "Кавказу" тощо.

Та ось поет перебуває три роки на Україні (1843, 1844, 1845) — і його твори збагачуються полум'яними мріями про майбутнє свого народу. Найвизначнішим із них став безсмертний "Заповіт", написаний 25 грудня 1845 року. Я не випадково написала "безсмертний", бо кожне покоління українців сприймає цей вірш як гімн національній волі, а воля — безсмертна! У "Заповіті" Шевченко вперше закликає до збройного повстання і повалення існуючого ладу і вперше висловлює сподівання, на зміну суспільного ладу та ідею "сім'ї вольної, нової". І вже пізніше, у 1857 році, у присвяченому Щепкіну творі "Неофіти" Кобзар прорікає: "Окують царів неситих // В залізнії пута", бо "Уже встає святая зоря".

Поет визнає знищення царизму таким же неминучим, як неминуче настає день після сходу сонця:

І забудеться срамотна

Давняя година.

І оживе давня слава,

Слава України.

("І мертвим, і живим...")

Та, на мій погляд, найсильніше геніальний речник виявив свої мрії про майбутнє утворі "Радуйся, ниво неполитая". Під цією "нивою неполитою, квітчастим злаком не повитою" він розумів рідну "розтлінну" землю і всю країну, розтоптану царизмом та кріпосництвом. Він бажає, щоб вона, оновлена, розпустила свої молоді парості, розквітла "рожевим крином". У цей розквіт і славу поет вірить, як у неминучий прийдешній день, коли земля укриється багатством "дорогим золототканим, хитрошитим, добром та волею підбитим". А вже на цій оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

...Ми зараз живемо у величний час, коли "врага-супостата" земля наша давно позбулася, а от оновлення її продовжується. І мені здається, що пройде ще немало часу, доки наша країна досягне Шевченкового ідеалу. А тому ми просто не маємо права давати тліти тому яскравому вогню поетової мрії про наше щастя, не підтримувати його палахкотіння. І з вогнем цим у серці маємо відроджувати прекрасну українську землю — нашу Батьківщину.