Жінка... Найзагадковіше Боже створення, що бентежить серця поетів протягом кількох століть... Матір, Берегиня роду, кохана, сестра, дружина, донька... Скільки у неї імен! Але кожна з них випромінює життєдайне світло любові, щирості й добра. У кожного митця є добірка творів, присвячених її величності Жінці.
З перших сторінок "Кобзаря" читач поринає у безмежний дивосвіт шевченкових образів, але найбільше хвилюють долі обездолених дівчат — Причинної, Катерини, Тополі, наймички Ганни, Мар'яни-черниці... Поет милується їхньою красою — як зовньою, так і душевною, щирістю, безпосередністю. Але світ такий жорстокий! Зло, зрада, підступність, людська байдужість і заздрість ламають, нівечать душі цих жінок, забирають або розум, або життя... То чому ж майже всі ранні твори Кобзаря, присвячені темі жіночої долі, закінчуються трагічно? На мою думку, вчителем Шевченка було саме життя. А воно — педагог суворий. І чи бачив хлопчик-кріпак біля себе взірець жіночого щастя? Ні! Бо
... матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила.
Жорстоко повелася доля і з сестрами поета:
Сестри! Горе вам,
мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах, сестри, й умрете!
І перше кохання Шевченка, Оксану, що "... утирала мої сльози...", теж чекала страшна роль жінки-кріпачки, що не належить ні своєму чоловікові, ні дітям, ні, власне, сама собі. Вона — товар і цим все сказано! Так чи могла бути щасливою жінка за страшних умов кріпаччини?
- Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
- Чому про славного гетьмана Б. Хмельницького Т. Шевченко сказав: "Якби ти на світ не родивсь..."? (та інші запитання)
Т. Шевченко — гнівний борець проти соціальної несправедливості, а жіночі понівечені долі — яскраві аргументи. Поет стверджує, що лише воля може подарувати жінці щастя. Як приклад — образ Оксани із поеми "Гайдамаки". Вона пройшла через тяжкі випробування — вбивство батька, полон,— але все ж таки отримала омріяне щастя. Оксана вийшла заміж за коханого чоловіка, гайдамаку Ярему, бо ці молоді люди — вільні, вони — господарі своєї долі.
Отож, для поета воля і щастя — поняття тотожні і нерозривні. Підтвердження цьому ми знаходимо у поезії "Ликарі", присвяченій коханій жінці поета, з якою він хотів одружитися:
... І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені.
Як бачимо, Т. Шевченко створив яскраві, неповторні жіночі образи. Вони й досі хвилюють читача, примушують замислитися, вчать, перше за все, бути Людиною. Справжня Людина ніколи не примусить страждати, не бажатиме зла іншому. І, звичайно, кожним рядочком своєї поезії Т. Шевченко закликає: "Люди! Бережіть жінок! Даруйте їм любов і щастя! Адже вони цього варті..."