Біблійні мотиви в поезіях Т. Г. Шевченка

Тараса Григоровича Шевченка справедливо називають народним поетом, нашим національним пророком. Він у своїй творчості порушив кардинальні питання про проблеми життя української нації. Пригадаймо його послання "І мертвим, і живим...", історичні поеми, сатиричні та інші твори.

Творчість Т. Шевченка пройшла еволюцію, тому її поділяють на окремі періоди, кожен з яких має свої особливості. Так, для першого, раннього періоду характерне поєднання романтизму й реалізму. Другий період "Трьох літ" найбільш продуктивний у творчості й характеризується змінами у світогляді та художній системі поета. Повернувшись в Україну, де не був майже чотирна— дцять років, поет вражений злиденністю життя народу. У цей час з'являються гостро сатиричні твори із соціальною проблематикою. І саме в цей період Шевченко вже усвідомлює значення своїх поезій. Твори цього часу починають набувати пророчої тональності. Тому невипадковим видається звернення до Біблії у циклі поезій "Псалми Давидові". Вихований у християнській родині, Шевченко, безперечно, був знайомий із біблійними текстами, у яких його приваблював глибокий філософський зміст і висока патетика, співзвучна з його власними настроями. "Псалми Давидові" Т. Шевченка — це вільні обробки десяти біблійних творів. Поет звертається до тих псалмів, які знаходять відгук у його серці та дають відповіді на запитання морального й духовного змісту. Так, наприклад, у першому псалмі є роздуми про життєвий шлях, віру в Провидіння Боже як у винагороду за добро. Шевченко вважає, що має бути рівність перед Богом кожної людини незалежно від соціального становища і справедливість Божого суду: "Царі, раби — однакові Сини перед Богом". Поет виступає проти зла, лицемірства, сваволі, що панують у світі. Він гірко допитується в Бога, доки це триватиме. В останньому псалмі Шевченко все ж виражає віру в те, що "...осудять губителей Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобних слава".

Третій період творчості поета характеризується важкими умовами для творчості та традиційно називається "Періодом заслання". Тому невипадково в наступному, останньому періоді спостерігається ще більше заглиблення Шевченка у біблійну тематику, відзначається схильність до алегорій, езопівської мови. У Шевченковій ліриці останніх років помітне місце посідають роздуми про майбутній справедливий суспільний лад, зокрема, в поезіях "І Архімед, і Га— лілей...", "Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)", "Сон (На панщині пшеницю жала...)"

Твір "Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)" написаний у формі, схожій на пророцтва біблійного пророка Ісаії. Подібно до віщувань цього пророка Шевченко створює власні, у яких малює нам свої уявлення про майбутній суспільний лад в Україні. Щоб його "пророчества" сприймалися як більш достовірні, він уживає лексику з Біблії, наслідує форму біблійних пророцтв. Майбутній суспільний лад видається Шевченку справедливим, у ньому всі кати будуть покарані, а трудящі здобудуть жадану волю, утомлені руки одпочинуть, Бог усіх розсудить по справедливості, визволені люди творитимуть на землі дива, вони перетворять пустелю в квітучі села, оживуть степи, озера, "німим отверзуться уста". Уявлення Шевченка нагадують соціальну утопію, подібні картини описували й інші письменники інших часів і народів. У цьому творі Шевченко висловив оптимістичні сподівання на майбутнє свого краю, він вірив, що настане час довгожданої волі.

Разом із тим Шевченко був далеким від сподівань на царську милість, на те, що все само собою вирішиться. Він уважав, що український народ повинен вдаватися до активних засобів боротьби за свободу.