Дуже часто батьки, щоб виховати нас чемними, добрими та порядними, ставлять у приклад зразкову поведінку інших або самих себе. Роблять вони це з найщиріших міркувань, іноді не замислюючись, що їхнє янголятко не зможе захистити себе в якихось складних ситуаціях.
А. Дімаров спробував написати правду про свої дитячі роки, показати, що він не був "блакитною дитиною". Чому виникло таке рішення? Усе дуже просто!..
Темі дитинства присвячено багато творів світової літератури. Мабуть, усім відомі "Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна" М. Твена, "Кульбабове вино" Р. Бредбері та багато інших. Ці твори люблять за правдивість змалювання героїв, їхню кмітливість, почуття гумору. У сучасній українській літературі теж є такий твір. Це — "Блакитна дитина" А. Дімарова.
Автор вибрав іронічну назву для свого твору...
Коли я побачив назву повісті Анатолія Дімарова "Блакитна дитина", то трохи здивувався. Дійсно, хіба може дитина бути блакитного кольору? "Мабуть, фантастика", — подумалося мені. Але насправді виявилося, що цей твір — чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослої людини про своє дитинство. Коли син письменника приходить додому із двійкою чи зауваженнями вчителя в щоденнику, то бабуся та мати, дорікаючи йому, з "виховною метою" розповідають, яким слухняним та розумним ріс батько хлопчика...
Читати приклад твору →