Людина і природа в поезії Федора Тютчева

ТЮТЧЕВ ФЕДІР ВАНОВИЧ

(1803 — 1873)

Російський поет, політик, дипломат. Творчість Тютчева відносять до пізніх романтиків, його називають "поетом думки", "поетом-філософом". Поет заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, він намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить в "ясності осінніх вечорів" урочисту "красу і безгоміння" ("Осінній вечір"), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні з природою: "Мовчи і крийся, і таї // Думки і почуття свої..." ("Мовчання").

Тютчев не подає готових висновків — його своєрідність у тому, що він будить живу думку, запрошує через тонке відчуття звуку, тону увійти до вічності Всесвіту. Одним з найпрекрасніших циклів поета є "Денисьєвський цикл", де відтворена історія трагічного кохання до Олени Денисьєвої. Вірші "Весь день вона лежала в забутті...", "О, не тривож мене...", "Не говори мені..." є яскравими зразками любовної лірики.

Протягом двадцяти років Тютчев живе у Мюнхені, але тема батьківщини, Росії завжди звучить у його віршах.

Людина і природа в поезії Федора Тютчева

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика.

У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих ранках:

Зима недаром злится,

Прошла ее пора —

Весна в окно стучится

И гонит со двора.

А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки:

О, как убийственно мы любим,

Как в буйной слепоте страстей

Мы то всего вернее губим,

Что сердцу нашему милей!

І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності.

Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою "злак земной":

Смотри, как на речном просторе,

По склону вновь оживших вод,

Во всеобъемлющее море

За льдиной льдина вслед плывет.

Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан:

Как океан объемлет шар земной,

Земная жизнь кругом объята снами;

Настанет ночь — и звучными волнами

Стихия бьёт о берег свой.

То глас её: он нудит нас, он просит...

Уж в пристани волшебный ожил челн;

Прилив растёт и быстро нас уносит

В неизмеримость темных волн.

Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час — до життєвих сил природи за вікном оселі.

Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи.

Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, як справляє на поета світ:

Есть в осени первоначальной

Короткая, но дивная пора

Весь день стоит как бы хрустальный,

И лучезарны вечера...

Прихід песни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу.

Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою:

Певучесть есть в морских волнах,

Гармония в стихийных спорах,

И стройный мусикийский шорох

Струится в зыбких камышах.

Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, і власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.

Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.