Образ Анни Кареніної (за романом Л. М. Толстого "Анна Кареніна")

ТОЛСТОЙ ЛЕВ

(1828-1910)

Російський письменник, класик світової романістики, інтелектуальний психолог, філософ, народний просвітитель.

Літературне життя його розпочалося з 1852 р., коли була опублікована його автобіографічна повість "Дитинство", а пізніше "Отроцтво" та "Юність" (1854, 1857). Перебування на війні дало матеріал для оповідань про Кавказькі та Севастопольські події.

Панораму воєнної компанії та розгорнуті сімейні хроніки змальовує письменник у романі-епопеї "Війна і мир" (1863-1869), у цьому творі він плекав "думку народну" і героєм свого роману бачив народ; у романі "Анна Кареніна" (1873-1877) він висловив "думку сімейну", цей твір присвячено проблемам подружнього життя.

На початку 1880-х років Толстой переживає душевну кризу, центральною тезою його світогляду стає непротивлення злу насильством. Основи духовності він бачив у простому житті народу.

Творчість Толстого мала великий вплив на письменство усього світу. За життя Толстого його авторитет був незаперечним. Після смерті популярність Толстого зросла.

Образ Анни Кареніної

(за романом Л. М. Толстого "Анна Кареніна")

Чи є в світі людина, яка залишилась би байдужою, читаючи роман "Анна Кареніна"? Думаю, що ні. Адже мова йде не лише про долю жінки. Мова йде про історію країни, бо роман Л. М. Толстого якраз і є відбитком цілої епохи російського життя. Тут і мораль світського суспільства, і життя низів, блиск салонів і занепад села. І на цьому фоні — яскрава, неординарна особистість, яка прагне щастя.

Класики минулого не раз звертались в літературі до образу жінки. Не можна не згадати Катерину з "Грози" і Ларису з "Безприданниці" Островського, Ніну з чеховської "Чайки". Всі вони борються за своє щастя і протистоять суспільству. Але образ Анни Кареніної — особливий: це жінка, яка за соціальним становищем стоїть на вищому суспільному щаблі. Здавалось би, чого не вистачало їй? Вона освічена, вродлива, багата, має вагу в світі, нею захоплюються, до її порад прислухаються. Але вона нещасна в подружньому житті, вона самотня у своїй сім'ї. Можливо, що доля Анни Креніної склалась би по-іншому, якби її сім'я була щасливою.

Безумовно, перші рядки роману "Все счастливые семьи похожи друг на друга, каждая несчастливая семья несчастлива по-своему" можна цілком віднести до сім'ї Кареніних. А хіба можна бути щасливою з чоловіком, який не живе, а грає роль живого, адже: "Переноситься мыслью и чувством в другое существо было душевное действие, чуждое Алексею Александровичу. Он считал это душевное действие вредным и опасным". Саме цей стан душі Кареніна став причиною багатьох драматичних випадків. А навколо буяло життя, якого так прагла Анна. Можливо, тому, що Анна не любила Кареніна, вона всю свою любов перенесла на сина, а доньку від коханого Вронського не любила. Єдиною опорою Анни є її кохання до Вронського, але згодом це кохання змінюється: "Моя любовь... всё делается страстнее и себялюбивее, а его всё гаснет и гаснет, и вот отчего мы расходимся. И помочь этому нельзя".

На початку твору Анна говорить Доллі про потребу прощення в ім'я збереження сім'ї, а у власному житті вона руйнує свою сім'ю.

Але доля Анни звершується у пориві щирих, правдивих і справжніх почуттів, де немає найменшої брехні.

Справжній характер Анни першою зрозуміла Кіті. Адже Анна "не похожа была на светскую даму". У ній не було нічого напускного. Левін також бачить її справжній характер: "Левин все время любовался ею — и красотой ее, и умом, образованностью, и вместе простотой и задушевностью". А внутрішнє життя Анни було сповнене величезної напруги. У неї були свої потаємні мрії про незалежність і про те, де можна докласти своїх сил.

Анна шукає в собі причину того, що Вронський змінився у ставленні до неї. І в той же час у хвилину розпачу звинувачує його в усьому, що відбулось.

Навіть її кохання перетворюється на жорстокість, призводить до суперечки з усіма, зі світом, з життям: "...и я накажу его и избавлюсь от всех и от себя".

Суперечливість образу Анни Кареніної полягає вже в тому, що життя її розгорталось у двох напрямках: те, що було в сім'ї, і те, що було поза сім'єю. Анна відчуває, що "счастье возможно только при строгом исполнении закона", а вона намагалась побудувати його на нещасті близьких їй людей. Проте бунтарський характер її не визнавав нічого смиренного: "...она знала вперёд, что помощь религии возможна только под условием отречения от того, что составляло для неё весь смысл жизни".

Анна зреклась свого звичного способу життя. "Всё ложь, всё обман, всё зло", — говорить вона напередодні загибелі. Всі питання було вирішено негативно, і це вбило її волю до життя. Вона втратила моральну опору.

Безумовно, навіть смерть героїні можна розглядати по-різному: і як душевну силу, і як слабкість. Але головним залишається те, що Анна Кареніна з усіма її високими моральними поривами вступила в протиріччя з загальновизнаним стереотипом свого середовища і своєї епохи. А за звичайними формами людських стосунків Л. М. Толстой розкрив цілісну натуру і завжди злободенні проблеми людських взаємин, які вражають своєю глибиною і таємничістю.