Людина починається з вчинку (за баладою Ф. Шіллера "Рукавичка")

ШІЛЛЕР ФРІДРІХ

(1759-1805)

Великий Гете сказав, що зі смертю Шіллера він втратив половину самого себе. Ці обидва письменники-просвітителі завжди поряд — ужитті і після смерті: їх пам'ятники стоять перед театром у Веймарі, та й поховані вони недалеко один від одного. Гете і Шіллер відродили баладу та змагалися один з одним у цьому жанрі. Балади Шіллера сповнені таємничості, небезпеки, невідворотності долі, іноді — жорстокості. Стрижневим моментом сюжету є випробування героя, перевірка його лицарської мужності.

У Шіллера, як і в Гете, наскрізнім мотивом є тема свободи людини, ідея рівності прав для усіх народів світу, утвердження права на державну самостійність і справедливі закони. У драмах Шіллера "Марія Стюарт" (1880), "Орлеанська діва" (1801), "Вільгельм Телль" (1804) ідея рівності і свободи посідає центральне місце.

Шіллер вітав Велику французьку революцію, побачивши в ній визволення від насилля, але жорстокість революційних діянь відштовхнула його від "вільної" республіки, він виробляє власну програму вдосконалення людини, де проповідує ідею миру і злагоди замість революційних потрясінь.

Людина починається з вчинку

(за баладою Ф. Шіллера "Рукавичка")

Письменників нерідко називають душевними пастирями людства. Саме цей вислів прийшов мені на згадку, коли я роздумував над змістом балади Ф. Шіллера "Рукавичка". Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує "приміряти" події літературної розповіді на читача.

У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто відбулися у XIV столітті у Франції, за часів правління короля Франциска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників.

Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця і спостерігаєш за подіями, за людьми...

...Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд — горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж. З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. А якщо придивитися пильніше, то побачимо, що вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе...

Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля — і на арену виходить лев, знову жест — з'являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв'язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні.

Мені стає не по собі... Звірі — це звірі, вони живуть за звірячими законами, але люди, які насолоджуються смертю... Моторошно!

А на арені тим часом зав'язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів — лева — і тварини заспокоюються. Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані.

І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються на даму. У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо піднялося підборіддя дами, вона відчула себе королевою.

Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Зал з напруженням, з жахом спостерігає за дією. (Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів — одним жестом! Ні! Він тільки спостерігає.)

А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку. Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: "Подяки не треба". Зал завмирає, і Делорж йде від дами. Кінець вистави.

Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя.

Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд. Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король.

Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною?