Відомий канадський письменник-натураліст захоплює читачів зображенням природи і світу тварин. Його твори нагадують про те, що дерева і трави, джерельна вода і явища природи — це цінність земного буття. На жаль, ми нерідко забуваємо про це, завдаємо шкоди довкіллю. Любимо тварин чи птахів, що живуть, наприклад, з нами в квартирі, а голодні собака чи кішка з вулиці нерідко зовсім не викликають у нас співчуття.
Проаналізуємо оповідання "Лобо", в якому Е. Сетон-Томпсон ставиться до тварин з любов'ю, навіть якщо вони вовки і приносять величезну шкоду людині. Утворі письменник вперше реалістично зображує дії і поведінку тварин. Відкриває нам, що звірі теж можуть любити, сумувати і ненавидіти. Герої письменника гинуть, адже в природі виживають сильніші.
Головний герой твору — величезний вовк надзвичайної сили і розуму. Він почував себе царем серед соковитих трав, тінистих гаїв та водопоїв., де відпочивала худоба. Вовк зухвало нападав на корів навіть серед білого дня. Його завивання впізнавали мисливці серед інших вовків. Але вбити хижака чи впіймати в капкан нікому не вдавалося. Лобо, так звали вовка, завжди обходив небезпечне місце і знову обирав собі на обід ще одну кращу корову.
Незабаром у вовчій зграї з'явилася маленька біла вовчиця, яку мексиканці прозвали Бланкою. Сетон-Томпсон називає її ласкаво витівницею. Вона не боялася Лобо, адже була його подругою. Коли Бланка потрапила в капкан, вовк не залишив її. Він кликав подругу за собою, і вона бігла за ним, доки вистачило сил.
- "Лобо – володар Курумпо" (повний текст)
- "Лобо – володар Курумпо" (скорочено)
- Про яке ставлення Лобо до інших вовків зграї свідчить епізод із капканами. (та інші запитання)
Бланка загинула. Лобо дуже страждав. Шукав її слід і сумно завивав. А потім помстився тому, хто вбив Бланку. Вовк розірвав його собаку.
Та все ж людина розумніша за вовка. Мисливець зробив лапою Бланки слід. Глибоко сумуючи за подругою, вовк натрапив на нього й опинився в пастці.
Письменник жаліє Лобо, називає його старим розбійником і чудовим звіром. Гідність вовка вражає. Він лише один раз покликав на допомогу вовків. Але вони не відгукнулися. Тоді Лобо навіть не дивився на мисливця, не пив і не їв, лише спрямовував погляд на широкі поля, на волю, де він так довго царював.
Серце Лобо не витримало страждань, і він помер від туги за Бланкою та волею. І в той же час почулося гучне завивання вовків. Вони ніби прощалися з Лобо.
Ось такий цікавий і реалістичний світ природи в оповіданні Е. Сетона-Томпсона "Лобо".