Автор оповідання ставиться до Лобо з повагою, дарма що вовк завдавав скотарям стільки шкоди. Розповідач називає вовка "могутнім володарем", захоплюється його розмірами, розумом. На прохання друга приїхати в Курумпо, розповідач "погодився без вагань, радіючи можливості познайомитися з її ватажком". Він наводить читачеві приклади надзвичайної кмітливості Лобо (коли той не ковтнув жодної принади, а ніс усі в пащі; коли вовк напав на отару, але спершу загриз цапів). Коли ж вовк потрапив у пастки, розповідач говорить: "Щось схоже на жалість ворухнулося у мене в грудях, коли я збирався вчинити з ним те, що він звично робив зі своїми жертвами".