Поетичне новаторство символістів

Література кінця ХІХ — початку XX століття — один із найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури XIX століття, а вже нове сторіччя диктує свої критерії цінностей. Тому з'являються літературні і мистецькі напрямки, течії, стилі, серед яких новий літературний напрямок, що одержав назву символізм.

Поезія, згідно теорії символістів, має підходити до дійсності через тонкі намітки і напівкольори. Краса та істина пізнаються не свідомістю, а інтуїцією.

Символ для символістів — це не загальновизнаний знак. Від реалістичного образу він відрізняється тим, що передає не об'єктивну сутність явища, а власне індивідуальне уявлення поета про світ, найчастіше невизначене:

Тень несозданных созданий

Колыхается во сне,

Словно лопасти латаний

На эмалевой стене

(В. Брюсов "Творчість").

Хоча творчість символістів була широко визнаною російською поезією, батьківщиною його вважається Франція. Там символізм склався як напрям у 70-80 роки XIX століття.

Більшість символістів були виразниками ідей декадансу, відбиваючи песимістичні настрої, створюючи символи смерті. Але до символів звертались і поети, які займали прогресивні позиції, наприклад, бельгійський поет Еміль Верхарн, німецький драматург Гауптманн, автор драми "Потонулий дзвін", бельгійський драматург Метерлінк, автор драми "Синій птах".

Західноєвропейська поезія мала великий вплив на російську літературу. Цей вплив полягав у становленні нової концепції людини. Концепцію визначили французькі поети Шарль Бодлер і Поль Верлен.

Шарль Бодлер у найвизначніших збірках своїх творів "Квіти зла" та "Малі поезії в прозі" визнавав несправедливість існуючого буржуазного світу, але симпатію до знедолених виражав песимістично.

Основоположником французького символізму справедливо вважається Поль Верлен. Його твори зі збірок "Сатурнічні поезії", "Добра пісня", "Романси без слів", "Мудрість" сповнені мотивів смутку, самотності, релігійної містики.

Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:

Полностью жизни принять мы не смеем,

Тяжести счастья поднять не умеем,

Звуков хотим, — но созвучий боимся,

Праздным желаньем пределов томимся,

Вечно их любим, вечно страдая, —

И умираем, не достигая...

(З. Гіппіус "Межа").

Але більшість російських символістів не тільки підтримала сутність нової концепції, а й доопрацювала її, переосмислюючи історичні події як власні.

Розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього світу людини. Таким чином, якщо особистість за короткий термін подолає суєтність життя, значить, вона зуміє прилучитись до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:

В моей душе лежит сокровище,

И ключ поручен только мне!

Ты право, пьяное чудовище!

Я знаю: истина в вине

(О. Блок "Незнайомка").

Російське символісти намагалися пояснити сутність нового для російської літератури напрямку кількома критичними статтями, проте їх мистецтво було відірване від життя. І навіть найвидатніші представники цього напряму, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино життя і творчість, повертаючись до реалізму.