Антична культура вражає довершеністю форм, красою і гармонією, тобто вона естетична за своїм характером. Такими ж красивими є й герої міфів (боги, герої, титани, німфи) та літературні персонажі, створені на основі цих образів.
Глибокий естетизм та гуманізм — характерні риси гомерового епосу. Його герої не просто красиві зовні, а й наділені внутрішньою красою, що виражається у їхніх вчинках та авторських характеристиках. Кожен з персонажів наділений рисами епічного героя й викликає захоплення у читача завдяки своїй мужності та силі. Такими є Ахілл (могутній, грізний, "прудконогий, богосвітлий"), Гектор (мужній та відважний), Одіссей ("хитромудрий"). Усі вони мають почуття власної гідності. Поведінка героїв відзначається вірністю обов'язку, впевненістю. Та разом з тим образи епосу індивідуалізовані.
Так, Ахілл не може стерпіти образи й в гніві ладен бажати поразки навіть своїм співвітчизникам. Він надійний друг і щиро оплакує смерть свого друга Патрокла.
Образ Гектора є зразком вірності кодексу честі епічного героя. Він люблячий чоловік, турботливий батько. Прощаючись з Андромахою, він виявляє проникливу ніжність: "Люба! Ти серце собі не в'яли понад міру журбою, Бо мимо долі мене ніхто в Аїд не спровадить",— говорить він і дає їй настанову "діла свого пильнувати" і пам'ятати, що війна — "чоловіча турбота". Гектор — ніжний батько, який мріє, щоб син виріс і став величнішим за нього.
Глибоким переживанням пронизаний один із найтрагічніших епізодів поеми — таємний візит батька Гектора Пріама в стан Ахілла з уклінним проханням віддати йому тіло сина для поховання. Горе батька знайшло відгук у серці Ахілла, він віддає Пріаму тіло його сина. Разом із тим, цей епізод показує, що Ахілл здатен до співчуття.
З ніжністю зображає автор образ Пенелопи (поема "Одіссея"), яка вірно чекала десять років свого Одіссея й зуміла зберегти незгасимим сімейне вогнище. Захват читачів викликають подвиги Одіссея, його вправність, розум, кмітливість.
Як бачимо, автор зображує своїх героїв відповідно до естетичного ідеалу своєї епохи: красивими, гордими, мужніми, відважними, здатними поборотися за власні права. Вони наділені спроможністю до глибоких людських почуттів: вірністю у дружбі й коханні, чуйністю до членів родини, любов'ю до вітчизни. Людина у гомеровому епосі постає як головна цінність суспільства. Але доля її, відповідно до уявлень древніх еллінів, залежить від волі богів. Усе це дає можливість говорити про глибокий гуманізм гомерового епосу. Виховне його значення полягає в тому, що він не тільки відкриває широку картину життя, звичаїв, традицій давніх греків, а й розкриває ті моральні цінності, яким вони вклонялися, показуючи їх вічність і нетлінність.