I. Доба середньовіччя на азійському континенті. (Доба середньовіччя починається від V століття — падіння Риму, Західної Римської імперії, до XV століття — падіння Візантії, початку великих географічних відкриттів, винаходу книгодрукування. Доба середньовіччя дала світові чимало видатних митців як у Європі, так і в Азії.)
II. Творчість китайців Лі Бо і Ду Фу як вершина світової лірики.
1. Поет Лі Бо — лицар печалі. (Дехто із сучасників вважав поета диваком: Лі Бо пішов із дому, жив усамітнено, мандрував, був поетом незалежним у переконаннях і вчинках. "Безсмертний, скинутий з небес", — сказав про нього старший його сучасник — поет Хе Чжічжан. На долю Лі Бо випало чимало випробувань, у тому числі й немилість імператора, але він ще замолоду зневажав дріб'язкові тривоги і жив у безперервному поетичному натхненні. Лі Бо сумний, навіть традиційно сумний. Але й у печалі він мужній. Він потребує не скромного усамітнення і споглядання заходу сонця, а стрімких вершин, водоспадів і бурхливих рік. Адже такий він є, такий його внутрішній світ. Лі Бо вважав, що живе поміж небом і землею і перебуває із безсмертними поміж зірок. Такий відкритий і чесний поет і у своїх віршах:
Слід жити по правді —
вся мудрість у цьому, вся сіль.
Про світ я замислююсь,
і про життя, і людину.
(Переклад Л. Первомайського)
Лі Бо — майстер витонченої лірики, тієї східної недосказаності, яка притягує і примушує замислюватися над тим, чого не досказав автор. Навіть його печаль — красива і витончена:
На яшмових сходах
біліє холодна роса, —
промокли панчохи.
Пливуть мовчазні небеса.
Дивлюсь крізь фіранку
на місяць осінній печальний, —
На тихій воді він тремтить
і повільно згаса.
(Переклад Л. Первомайського).)
2. Мистецтво несподіваного в "обірваних рядках" Ду Фу. (Бунтівний дух поета не хотів миритися із владою тимчасових правителів, із розкішшю пихатих багатіїв, з безглуздими війнами та їх наслідками для простих людей. Але Ду Фу не лише викривав. Він створював і традиційні звернення до друзів, поетів, звертався до образів діячів минулого, а у віршах, присвячених Лі Бо, змалював індивідуальний портрет свого видатного сучасника. Ду Фу — майстер пейзажної лірики. Він оспівав природу рідної країни, радість життя простої людини на лоні природи:
Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять;
Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...
А ніч розсипає дзвінкі роси білі води;
А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.)
(Переклад Я. Шекери)
III. Внесок поетів у розвиток китайської поетичної культури. (Значення творчості Лі Бо і Ду Фу важко переоцінити. Вони мали величезний вплив на розвиток китайської поезії. Лі Бо свого часу увінчали найвищим званням митця, а Ду Фу шанобливо звуть "корифеєм поезії".)