До панського особняка в селі Покровське під'їжджають карети. Хазяїн Кирила Петрович Троєкуров приймає гостей. Приїжджають навіть ті, кому не дуже й хочеться, але відмовитися не можна: Кирила Петрович — пан владний, непокори не потерпить. За столом потрібно було багато їсти і пити. Сам хазяїн двічі на тиждень страждав від обжерливості. Тих, хто відмовлявся від його гостинності, Кирила Петрович вважав своїми ворогами, тому пана намагалися не злити. Один лише Андрій Гаврилович Дубровський, сусід і друг Троєкурова, дозволив собі не підкоритися йому. Ця непокора обернулася для Дубровського трагедією: Кирила Петрович незаконним шляхом відсудив у нього маєток. Не переживши такого приниження, Андрій Гаврилович незабаром помер.
Кирила Петрович під осінь виїжджав на полювання — це було його улюбленою розвагою. На його псарному дворі утримувалося понад п'ятсот гончих і хортиць, що, за словами псаря Тимофія, жили краще, ніж інші дворяни. Був і лазарет для хворих собак. Гості зобов'язані були відвідувати цю псарню й усіляко висловлювати своє замилування побаченим.
Кирила Петрович любив різні жарти. У нього надворі утримувалося декілька ведмежат, що складали одну з головних забав поміщика. У кімнату, де був прив'язаний ведмідь, заштовхували одного з гостей, який вперше прийшов до Кирила Петровича. Це називалося частуванням у ведмежій кімнаті. У ній був один безпечний куток, недосяжний для голодного звіра. Там зрештою нещасний гість і знаходив порятунок. А для Кирила Петровича це було потіхою.
Покровський поміщик суворо ставився не тільки до своїх слуг, але й до власної дочки Маші. Він сам знайшов їй чоловіка. Його не зворушили сльози дочки, яку він проти її волі видав заміж за старого нелюба.
На прикладі Троєкурова Пушкін показав побут і звичаї російського панства.