Дочка та батько Троєкурови (за повістю О. Пушкіна "Дубровський")
У повісті О. Пушкіна "Дубровський" змальовано життя російського дворянства першої половини XІX століття. Починається твір із розповіді про Кирилу Петровича Троєкурова, найбагатшого поміщика в окрузі.
Кирила Петрович був знатного роду. Завдяки своєму багатству та зв'язкам він мав великий вплив у губерніях, де знаходився його маєток. У його особняку завжди повно було гостей. Ніхто не насмілювався відмовитися від запрошення, хоча й їхали до Троєкурова неохоче: за столом треба було багато їсти і пити, в усьому догоджати хазяїну. В домашньому побуті Троєкуров виявляв всі вади людини неосвіченої. Він звик давати волю всім почуттям палкої своєї вдачі й усім витівкам досить обмеженого розуму. Кирила Петрович любив жорстокі жарти. У його дворі утримували декілька ведмежат, які були однією з головних забав поміщика. До кімнати, де був прив'язаний ведмідь, заштовхували одного з нових гостей. Це називалося частуванням у ведмежій кімнаті. У ній був один безпечний куток, недосяжний для голодного звіра. Там зрештою нещасний гість знаходив порятунок. А для Троєкурова це було розвагою.
Сусіди раді були догоджати Троєкурову, губернські чиновники тремтіти від згадки його імені. І лише давній його приятель і сусіда Дубровський поводився з ним незалежно, за що й поплатився. Один із кріпосних Троєкурова образив Дубровського, сказавши, що собакам його хазяїна живеться краще, ніж іншим дворянам, натякнувши на Андрія Гавриловича. Ображений Дубровський залишив маєток. Ця подія посварила колишніх товаришів. Згодом ворожнеча розпалилася настільки, що Троєкуров незаконно відсудив собі маєток Дубровського. Та задоволення це йму не дало, і він хотів помиритися з Дубровським, та було вже пізно.
Троєкуров душі не чув у своїй дочці Маші, але ставився до неї суворо. То потурав її примхам, то був жорстоким.
Дочка Троєкурова — сімнадцятирічна красуня — приховувала від батька свої думки й почуття, бо ніколи не знала, як він сприйме їх. У неї не було подруг, виросла вона самотньою. Хоча сам Троєкуров книжок не читав, але в його домі була чудова бібліотека, в якій Маша проводила цілі дні. їй припали до душі французькі романи. Коли в Покровському з'явився Дубровський під іменем Дефоржа, Маша не звернула уваги на молодого француза: учитель був для неї все рівно що слуга. Але коли Дефорж застрелив ведмедя, в ній заговорила її романтична натура. Вона побачила, що хоробрими та гордими можуть бути не лише аристократи. Дівчина покохала Дубровського. Троєкуров, по-своєму бажаючи Маші щастя, погоджується віддати юну дочку за старого князя Верейського. Даремно благала його Маща не віддавати її за князя, Троєкуров був непохитним. Дубровський запропонував Маші позбавити її ненависного Верейського, та дівчина не хотіла бути причиною біди. Щоб уникнути небажаного заміжжя, вона згодна на втечу з Дубровським. Та коли Володимир звільнив Машу, вона вже була повінчана з князем і не захотіла порушити клятву, дану перед Богом. Я з великим інтересом прочитала цей твір О. Пушкіна. Хоча в ньому розповідається про життя людей в позаминулому сторіччі, стосунки між героями, їхні почуття і думки багато в чому схожі на сьогоднішні. Жорстокий Троєкуров викликав у мене відразу, а його дочка Маша — симпатію. Вона добра людина, здатна на глибокі почуття, вірна своєму слову.