Ви скажете, що Пушкін присутній у кожному із своїх героїв. Він присутній в описах лісів та узгір'їв, у милих його серцю куточках з такими знайомими адресами: і узагальненим "на берегах Невы", і конкретною московською вказівкою "у Харито-нья в переулке", і швидкоплинним спогадом "там, где ранее весна блестит над Каменкой тенистой" та "итак, я жил тогда в Одессе", і ліричним "деревня, где скучал Евгений, была прелестный уголок".
Він живе у своєму часі — всі сім років, п'ять місяців і 10 днів невпинної праці над романом, і отже його, пушкінський, час теж приходить до нас і живе поруч з нами.
Поет саркастично посміхається, пояснюючи зміни у власній долі:
Но вреден север для меня.
Як палкий закоханий, освідчується рідному місту:
Как часто в горестной разлуке,
В моей блуждающей судьбе,
Москва, я думал о тебе!
Згадує юнацьке почуття:
Я помню море пред грозою:
Как я завидовал волнам,
Бегущим бурной чередою
С любовью лечь к ее ногам!
Как я желал тогда с волнами Коснуться милых ног устами!
Чи знав Пушкін, пишучи ці рядки першої глави, що буде згадувати дівчинку-підлітка, яка викликала ці спогади, з великою повагою, схиляючи голову перед високою долею жінки декабриста Марії Волконської? А деякі риси її цілісної вдачі, ставлення до свого обов'язку передасть улюбленій героїні свого роману.
Але справа, мабуть, не тільки в спогадах, ліричних відступах, коментарях до подій і вчинків героїв. Створюючи роман у віршах, "енциклопедію російського життя", Пушкін намагався найдетальніше, найправдивіше відобразити світ, типи, характери людей свого часу. Він багато передав своїм героям: теми віршів та розмов, духовні скарби книжок власної бібліотеки, де "Хранили многие страницы Отметку резкую ногтей", де душа
- "Євгеній Онєгін" (повний текст)
- "Євгеній Онєгін" (скорочено)
- Як розкривається образ автора в романі? (та інші запитання)
Себя невольно выражает
То кратким словом, то крестом,
То вопросительным крючком.
Але він не хотів, щоб його ототожнювали з його героями. Пушкін відстоював не тільки власну самостійність, але й незалежність своїх героїв, визнаючи за ними право диктувати авторові свою історію. Мене дуже вразили рядки з пушкінського листа до князя Вяземського, друга та одного з перших критиків роману: "Ти знаєш, що вчинила моя Тетяна? Вона заміж вийшла!"
Відзначаючи у вихованні, у способі життя головного героя багато спільного з власним життям, тим самим вдаючись до засобу типізації — "мы все учились понемногу Чему-нибудь и как-нибудь", Пушкін перш за все підкреслює:
Всегда я рад заметить разность
Между Онегиным и мной,
Чтобы насмешливый читатель
Или какой-нибудь издатель
Замысловатой клеветы,
Сличая здесь мои черты,
Не повторял потом безбожно,
Что намарал я свой портрет...
Більше того, Пушкін турбується, щоб окреме видання І та II глав вийшло з ілюстрацією і навіть сам робить ескіз, детально описуючи героїв, їхні пози й місце постійних прогулянок з Євгенієм. Мабуть, завдяки ще й цій першій ілюстрації до роману ми зорово сприймаємо самого поета як одного з головних героїв твору, начебто зустрічаємося з ним, живим, йдемо поруч крізь роки й століття до розуміння часу, країни і самих себе.