Суперечливий образ Онєгіна (за романом О. Пушкіна "Євгеній Онєгін")

Суперечливий образ Онєгіна

(за романом О. Пушкіна "Євгеній Онєгін")

Роман "Євгеній Онєгін був особливо дорогий Пушкіну. Він вклав у роман не просто сім років життя, але свій розум, спостережливість, життєвий і літературний досвід, своє знання людей і Росії.

Роман у віршах в силу особливостей жанру і мови відкриває широкі можливості для створення людських типів, і він в значно меншій мірі дозволяє створити характери, що вимагають особливо докладних, ґрунтовних психологічних та інших мотивацій.

Соціальним типом історичного значення є уже сам центральний герой роману — Онєгін. Цей молодий поміщик показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером. Тон розповіді про Онєгіна у Пушкіна майже до самого кінця роману іронічний. Поет не приховує його недоліків, і не намагається виправдати їх. Уже в епіграфі до роману Пушкін виражає сумнів в справедливості того почуття зверхності, з яким Онєгін ставиться до оточуючих. У першому розділі Пушкін іронізує над його "вченістю", глибиною його економічних пізнань, прямо говорить про те, як Онєгін цинічно готувався "і позіхав заздалегідь, приготувавшись лукаво заради грошей до обману". Цей тон зберігся, як уже сказано, майже до кінця роману. І в той же час ми дізнаємось в першому розділі, що сам Пушкін подружився з Онєгіним, що поету "подобались його риси", що він проводив з Онєгіним ночі на набережній Неви, згадуючи свою юність, колишню любов, слухаючи співи гребців із човна, що плив по річці... Наводячи у восьмому розділі різко недоброзичливі відгуки про Онєгіна якогось його світського знайомого, поет рішуче заступається за свого героя: говорить про його палку і необережну душу, про його розум, його відмінність від оточуючої посередності і майже ототожнює його з собою:

Та сумно, що, як привид милий,

Минулась молодість ясна,

Що ми всякчас її дурили,

Що зрадила і нас вона.

Така суперечливість в характеристиці Онєгіна робить його образ далеким від схематизму, життєвим: Онєгін не "позитивний герой", але й не "негативний". І це примушує нас активніше, без підказування автора, — а тому уважніше і глибше, — самим розібратися в характері героя роману і в оцінці його дій.

Нарешті, треба мати на увазі і те, що характер Онєгіна не залишається незмінним. Під впливом подій, описаних в романі, в ньому відбувається значна еволюція, і у восьмому, останньому розділі роману Онєгін уже зовсім не той, яким ми його бачили в перших шести розділах.

Соціальне становище і виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого дворянина, "спадкоємець усіх його рідних", теж багатих дворян. Йому не треба було працювати задля шматка хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін підкреслює це, прямо говорячи про свого героя, що наполегливий труд був для нього нудьгою. Поет докладно розповідає в першому розділі про пусте, бездіяльне, беззмістовне життя цього розумного і в основі своїй благородного юнака в Петербурзі: зустрічі з друзями в ресторані, відвідування театру, бали, упадання за жінками. Про таке бездіяльне і пусте життя в селі йдеться в четвертому розділі: купання, прогулянки на коні і пішки, поцілунки кріпацьких дівчат, читання "поганого журналу"... Ніяких серйозних інтересів, ніякої роботи. Тільки приїхавши в село, Онєгін вперше спробував зайнятися хазяйством, значно полегшив становище своїх кріпаків — замінив оброком ярмо панщини, але й це недовго його займало, та й зайнявся цим Онєгін, як говорив Пушкін, тільки від безділля — "щоб тільки час промарнувати".

Виховання, одержане Онєгіним, було само по собі згубне. Він ріс без матері: батько, легковажний петербурзький дворянин-чиновник, не звертав на нього ніякої уваги, доручивши його найманим "нікчемним" гувернерам і гувернанткам. Вони майже нічому не вчили хлопчика, ніяк не виховували його і тільки злегка сварили за пустощі.

Суперечливість у характері Онєгіна, поєднання в ньому безумовно позитивних рис з різко негативними виявляються впродовж усього роману.

Онєгін — людина дуже розумна, тонка і спостережлива. Побачивши мигцем в перший раз Тетяну, не поговоривши ще з нею, не почувши навіть її голосу, він, проте, відразу відчув у ній поетичну душу.

Про його розум говорить і Тетяна, навіть тоді, коли вона в своїй останній гіркій відповіді осипає його жорстокими докорами:

Як з вашим серцем і умом

Буть почувань дрібних рабом?

Зустрівшись із Ленським, який одержав вищу освіту в кращому тодішньому університеті в Німеччині, Онєгін міг сперечатися з ним про серйозні політичні, історичні і філософські питання, як рівний з рівним.

Онєгін і в поглядах, і у вимогах до життя стоїть незрівнянно вище не тільки за своїх сільських сусідів-дворян, але й за представників петербурзького вищого світу.

Онєгін був достатньо спокушуваний життям, щоб по-справжньому оцінити Тетяну. Але сам він не здатен був любити її. Ставши дорослішою в горі, Тетяна намагається розгадати загадку Онєгіна:

Дивак сумний і небезпечний,

Що в небі чи в безодні зріс

Цей ангел чи гордливий біс, —

Що ж він? Наслідування вдале,

Нікчемна тінь?

Це тільки питання, а не відповіді на питання. Але в них є одна безумовна правда. Про Онєгіна важко сказати що-небудь стверджуюче, тому що в ньому немає стрижня, немає моральної основи, такої характерної для Тетяни.

У останній главі Онєгін постає перед нами іншим: він багато передумав і відчув; він не задоволений собою, поглинутий неждано палаючою любов'ю. Він знову зустрів Тетяну і тепер думає тільки про неї. Він пише їй листа — і в цьому листі все правда: почуття, слова.

Отже, раніше Онєгіну було легко жити, і він здавався нам поверховим і не дуже серйозним. Тепер він дізнався, що таке страждання і що таке любов. Такому Онєгіну, яким він став в кінці роману, ми глибоко співчуваємо.

Бєлінський визначив Онєгіна, як "страждаючого егоїста". Егоїстом Онєгін був завжди. Як герой страждаючий і трагічний він постає перед нами на останніх сторінках роману.