ПАСТЕРНАК БОРИС
(1890-1960)
Російський поет, прозаїк, відомий перекладач, лауреат Нобелівської премії (1958), від якої змушений відмовитися під тиском радянської влади.
Поетичний творчий шлях розпочинає збірками "Близнюк у хмарах" (1914), "Над бар'єрами" (1917) — тут відчутні його футуристичні, символічні тенденції.
Творче кредо Пастернака заявлене у збірці "Сестра моя — життя" (1922): філософічне осмислення життя, значення людини, цінність природи. Поет —майстер пейзажної лірики, він сприймає природу як безперервний рух, як музику. Музика входить в його життя з дитинства: мати — піаністка, а сам Пастернак готувався стати професійним композитором, але згодом вирішує вивчати історію та філософію, для чого навчається в університетах Москви (Росія) та Марбурга (Німеччина).
30-ти роки позначені творчою кризою, але поет багато перекладає: Шекспіра, Верлена, Шіллера, Рільке, грузинських поетів. 1946-1956 роки — період створення прозового твору "Доктор Живаго", публікація якого в Радянському Союзі була заборонена. Друк за кордоном приносить йому всесвітню славу забуття на довгі роки у себе на батьківщині.
Філософська проблематика поезії Бориса Пастернака
Філософська спрямованість лірики Пастернака багато в чому обумовлена біографічними факторами. Музика, живопис і література визначали атмосферу дитинства поета. Його батько був відомим художником, мати — обдарованою піаністкою; вдома бували Серов, Скрябін, Рахманінов, Лев Толстой, Врубель.
Майбутній поет напружено усотує в себе все нове, осягає загальну природу всього мистецтва і, взагалі, усякої духовності. Усі прояви людського духу мають своїм наслідком узагальнюючу філософську систему поглядів; для її вивчення молодий Пастернак вирішує стати професійним філософом, вступає на філософське відділення історико-філологічного факультету, потім продовжує заняття в Марбурзі. І хоча остаточний вибір його упав на поезію, поет на все життя залишається "прив'язаним" до філософської тематики, що органічно входить у його поезію, не придушуючи та не послабляючи її. Скоріше, навпаки, лірика Пастернака тільки виграє від такого зближення, здобуваючи нечувану глибину і силу впливу.
Філософія Пастернака — життєстверджуюча й оптимістична. У цьому світі багато трагедій і негод, але вони ведуть нас до нових висот розуміння життя, служать свого роду катарсисом, що очищає душу. Не можна сказати — "Світ прекрасний", але потрібно — "Світ існує, і це прекрасно". Існування світу затверджується всією поезією Пастернака. Сама вона — незмінне вираження подиву і благоговіння перед чудом життя. Тому що життя у всіх його різноманітних проявах є неминуще чудо, чия незвичайність настільки велика, що здатна зцілити будь-який біль.
Для Бориса Пастернака головним є правда життя, ті його миті, що він запам'ятовує. Наприкінці життя, у автобіографії, він написав: "...моєю постійною мрією було, щоб сам вірш щось містив: щоб він містив нову думку або нову картину... Мені нічого не потрібно було від себе, від читачів, від теорії мистецтва. Мені потрібно було, щоб один вірш містив місто Венецію, а в іншому полягав Брестський, нині Білорусько-Балтійський вокзал".
Особливість філософської думки Пастернака, або, точніше, способу її вираження, — те, що вона ніде не дана явно, відкрито. Поезії взагалі це не властиво, але в Пастернака глибинний підтекст вірша зашифрований, захований особливо витончено, на грані ризику. Людина, що читає Пастернака, повинна сама пройти шлях від поетичного образа до філософського узагальнення. Автор дає вихідний матеріал для напружених уявних шукань, втім, він дає й віхи для вказівки шляху, розсипаючи тут і там натяки. А основна філософська позиція поета залишається немов "за кадром".
Міркуючи про основи буття, Пастернак на перше місце ставить любов. Любов — не просто людське почуття, але принцип життя, її першооснова. Їй є відповідність у світі природному — це загальний зв'язок усіх явищ і речей. Саме любов дає людині можливість зрозуміти світ. Проблема світорозуміння дуже важлива для Пастернаку, і єдине її рішення в поезії автора — це повне прийняття всіх виглядів життя.
Метою творчості Пастернак вважає самовираження, самовіддачу. Його не приваблює просто людська слава: поет повинний діяти так, щоб завоювати любов світу. Світ цей чекає праці художника так само, як праці орача. Поет повинен виконати своє призначення на землі, незважаючи ні на що: долею за нього продуманий розпорядок дій, і він не має права відмовитися грати свою роль.
Пастернак прагнув донести до читача не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність; почував величезну відповідальність письменника за точну передачу змісту зображуваного ним життя, піклувався про збереження в сьогоднішній дійсності споконвічних моральних цінностей людства. Поет лише почасти запозичає в класичній традиції уявлення про призначення поезії і дає їй нове визначення — поезія-губка. Вона усмоктує світ цілком, щоб потім, будучи вичавленою, виявити його людям, відкрити їм його — у цьому її високе призначення, адже в поета особливе, повне і первинне знання про світ.
Борис Пастернак — один з найвидатніших поетів-філософів. Його твори близькі нашій сучасності і досі захоплюють уяву і думку читача, який здатен замислитися над поданим поетом образом, і ще довгий час будуть шукати люди у творчості поета щось своє, і знаходитимуть, бо Пастернак — поет від Бога.