Розповідати про вірші прозою не так просто, краще дати слово самому поету, додавши кілька своїх рядків.
Він був сином художника і піаністки, учнем композитора, але став поетом. Багато збірників Пастернака починалися з вірша
Февраль. Достать чернил и плакать,
Писать о феврале навзрыд...
Чи немає тут зізнання, що віршування в чомусь те саме, що й та емоційна реакція, з якою ми, якщо тільки нам розповідають правду, з'являємося на світ? Є в Пастернака й інша метафора про віршування:
О, если б знать, что так бывает,
Когда пускался на дебют.
Что строчки с кровью убивают:
Нахлынут горлом и убьют...
Отже, від народження до раптової загибелі — от розмах поезії. І поруч з цими найважливішими подіями в історії людини (народження і смерть) все інше мізерне і соромке:
Цель творчества — самоотдача,
А не шумиха, не успех...
Поет прямо висловлює своє "не". А що ж "так"? Що не кажи, заперечувати завжди легше, ніж стверджувати!
У 1916 році у вірші "Балада" Пастернак говорить про поета як "просто глашатая", тобто переказувана чужих слів і думок. У 1917 році в книзі "Сестра моя — жизнь" дається "Визначення поезії" таке, що не навести його просто не можна:
Это — круто налившийся свист,
Это — щелканье сдавленных льдинок,
Это — ночь, леденящая лист,
Это — двух соловьев поединок.
Это — сладкий заглохший горох,
Это — слезы Вселенной в лопатках,
Это — с пультов и флейт — Фигаро
Низвергается градом на грядку.
У 1923 році поезія сприймається як "висока хвороба" (так і називається великий вірш). Через десятиліття, відзначені подіями, що здавалося, могли багато чого змінити в сприйнятті Пастернака, він пише (1956):
О, если бы я только мог
Хотя отчасти,
Я написал бы восемь строк
О свойствах страсти.
О беззакопьях, о грехах,
Бегах, погонях,
Нечаянностях впопыхах,
Локтях, ладонях.
Це написано визнаним поетом: "О, если бы я только мог..." Нічого, мені здається, не змінилося в поглядах потомственого "творчого інтелігента" на його заняття. Поезія для нього, як і раніше, — явище Всесвіту, а не безглузда вигадка людства. Сама людина не може створити поезію (тобто заримувати текст нескладно, але ж ще Державін помітив, що "не всякий тот поэт, кто рифмы плесть умеет"). Явище — тобто прихід, прибуття Світла в маленьке людське життя. Поет для Пастернака — вартовий людства, що стоїть на чатах тих небагатьох і щасливих хвилин, коли з невідомих нам законів людині являються Вічність і істина.
Не спи, не спи, работай,
Не прерывай труда,
Не спи, борись с дремотой,
Как летчик, как звезда.
Не спи, не спи, художник,
Не предавайся сну.
Ты — вечности заложник,
У времени в плену.
Що ще додати до цього?