Мої враження від поезії Б. Пастернака
Серед численних віршів, які ладен читати й перечитувати постійно, вірші Б. Пастернака вражають спорідненістю з людством, із кожною людиною. Отож не випадково його вірші звучать філософськи: це роздуми про суть життя, про його закони. І висновки поета глибоко гуманістичні:
Жизнь ведь тоже только миг,
Только растворенье
Нас самих во всех других
Как бы им в даренье.
("Свадьба")
Ми живемо всі разом на цій чудовій землі, нам нічого ділити, бо в нас одне на всіх величне небо і несказанно прекрасна будь-якої пори земля, тому поет говорить за нас:
Я чувствую за них за всех,
Как будто побывал в их шкуре,
Я таю сам, как тает снег,
Я сам, как утро, брови хмурю.
("Рассвет")
Це почуття спорідненості людей супроводжує поета у пошуках сенсу буття, у роботі й відпочинку, і його мрія органічно сприймається як власна:
Все время схватывая нить
Судеб, событий,
Жить, думать, чувствовать, любить,
Свершать открытья.
Саме так, мабуть, і має йти життя. Його вірші сповнені епізодів, як, на перший погляд, є суто особистими. Але як щемливо серце дістає з пам'яті напівзабуті спогади про своє. І тоді картини, змальовані у віршах Б. Пастернака, наповнюються власними почуттями:
Чирикали птицы и были искренни...
...................................................
В раскрытые окна на их рукоделье
Садились, как голуби, облака.
Світ його поезії сповнений почуття спорідненості з природою, з усім навколишнім світом. Здається він і сам розуміє:
О чем в случайном разговоре
С капелью говорит апрель.
Он знает тысячи историй
Про человеческое горе,
И по заборам стынут зори,
И тянут эту канитель.
("Земля")
Здасться, поет знає щось таке важливе, без чого не обійтися нікому: хто створив цей чудовий світ на радість усьому живому, який закон рухає світом, як жити людині на цій прекрасній землі, як зуміти залишитися вдячним за все, що Бог дасть у житті. У поета, здається, є власна порада:
Легко проснуться и прозреть,
Словесный сор из сердца вытрясть
И жить, не засоряясь впредь.
Все это — не большая хитрость.