Джованні Бокаччо зовсім не був улюбленцем долі. Йому не таланило в коханні. Його зраджували жінки, а він писав у відповідь злі та викривальні твори. Деякі з них саме через це увійшли до італійської літератури. І саме через це до хворого, розбитого старістю Бокаччо прийшов ченець Іоахім Чані і дорікнув йому за "гріховний" тон його творів, а потім почав переконувати письменника знищити усі його творіння. Можливо, все так і сталося б, якби не лист Петрарки, який утримав Бокаччо від цього нерозважливого кроку.
Окрім виконання службових обов'язків, Бокаччо багато і плідно працював, пишучи трактати, поетичні твори, листи. Та найбільшу славу письменникові приніс роман у новелах "Декамерон". Поштовхом у його написанні стали знакові події, що відбувалися у Європі 1348 року. Тоді лютувала чума, яка забрала життя двадцяти п'яти мільйонів європейців. Епідемія торкнулася і моральних принципів суспільства. Одні побачили у смертельній хворобі покарання за скоєні гріхи і кинулися до храмів. Інші, а їх виявилася більшість, навпаки, віддалилися від релігії і почали жити за правилом "лови миттєвість". У їхніх лавах був і Бокаччо.
Ще задовго до трагічних подій він зібрав цікаві притчі, історії та анекдоти. Джерела були найрізноманітніші: від східних казок до двірцевих та вуличних пліток. Не відмовлявся письменник і від реальних подій того часу. З великим життєвим досвідом і пережитими негараздами, у розквіті сил Бокаччо взявся до написання "Декамерона". Розповіді у романі звучать із уст трьох юнаків (кожен з них, можливо, є носієм особистих рис самого автора) і семи молодих жінок. Ця ватага, рятуючись від чуми, залишає Флоренцію. Авторові вдалося усі розрізнені розповіді молодих людей звести у єдиний твір, який став цілісним і надзвичайно цікавим. Тож вийшла така собі книга Життя, не позбавлена почуття гумору і присутності таланту італійського майстра слова. Мова новел жива і яскрава, багата і мелодійна. Навіть у звичайнісіньких плітках є вишуканість і те, що притаманне лише Бокаччо. Він шляхетний, урівноважений, можливо, інколи й цинічний, але завжди — людинолюб. Автор "Декамерона" залишив нам картину блискучої і буремної доби — осені середньовіччя. Роман Бокаччо був джерелом натхнення для багатьох письменників — Шекспіра, Мольєра, Гете, Байрона та інших.