Печорін як "герой нашого часу" в романі Михайла Лєрмонтова

В основу психологічного портрета Печоріна Лєрмонтовим покладена "теорія пристрастей, коли душевні сили, якщо не знайдуть позитивного виходу, псують хорошу природу людини. Герой викликає в читача бажання замислитися над проблемою: що таке людина, що рухає нею, чи може вона відповідати 351 вчинки, а чи може діяти якось інакше.

За словами Лєрмонтова, Печорін — портрет, "який малювався з хиб цілого покоління, якому довелося жити в умовах "жорстокого століття". Письменник багато уваги приділяє людським пристрастям. Помічає, що людина добра і зла, заздрісна і великодушна. Печорін — ніби людина без серця, але сльози його щирі. Він здійснює погані вчинки тому, що від нього їх чекають. Він убиває людину, але перед цим пропонує їй мирову. Він особа виняткова, Життя його важче й важче. Зло його тягне до себе, хоча він був народжений для добра, любові, порядності. У світогляді Печоріна переважає воля до влади, яка руйнує особистість.

Захоплення злом — це хвороба століття, так вважав сам пибьменник. Печорін має в собі риси органічно розвиненого покоління, він жертва свого важкого часу. Характер героя, як і його епоха, складний і суперечливий. Його байдужість до людей, нездатність до справжнього кохання, дружби, індивідуалізм і егоїзм створюють портрет особистостей в умовах жорстокого негармонійного життя. Небажання спілкуватися з людьми привело Печоріна спочатку до самотності, а потім зробило його "зайвою" людиною у суспільстві, а по тому породило в ньому індивідуалізм та егоїзм. Бажання втекти від людей спустошує навіть Незвичайну особистість. Лєрмонтов малює поступове утрачання Печоріним найкращих рис його характеру.

В повісті "Тамань" він зацікавлений навколишніми подіями, в ньому ще нема розладу із самим собою. В повісті "Княжна Мері" він вже грає життям людей, але це не приносить йому ні втіхи, ні щастя. Слово "нудьга" все частіше з'являється на сторінках йога щоденника. Життя героя стає дедалі пустішим, і в повісті "Максим Максимович" ми бачимо людину, яка тільки нагадує Печоріна. Це людина недружелюбгіа, байдужа до всього і до всіх, безнадійна. Навіть зовнішність його змінилася. Роман "Герой нашого часу" відповідав на питання: хто винний в тому, що молоді люди 30-х років XIX століття, сильні і розумні, стали моральними каліками, нікому не потрібними. Лєрмонтов стверджує: винне суспільство, соціальні умови, в яких виховувався і жив герой.

Трагічність долі особистості в тому, що гинуть кращі людські прагнення, спотворюються почуття, стосунки між людьми в "жорстокий вік".