Ще за життя ліричні твори М. Лєрмонтова принесли йому славу другого поета після Пушкіна, але справжнє значення його ліричної спадщини відкрилося вже після його смерті. А поетична чарівність його віршів приваблює читача і сьогодні.
У віршах поета відбилися всі його творчі інтереси, моральні і художні пошуки, особисті переживання, навіть Суспільні явища його часу. З цих творів можна зрозуміти, які друзі і вороги його оточували, які події хвилювали світ, які проблеми вирішувались.
І все ж провідний мотив його лірики — це мотив самотності, на яку приречена людина. Для ліричного героя Лєрмонтова виходу з цього стану немає. Ні кохання, ні дружба не дають йому позбавитися відчуття самотності:
Пусть я кого-нибудь люблю:
Любовь не красит жизнь мою...
Живу — как неба властелин —
В прекрасном мире — но один.
У вірші "Нет, я не Байрон, я другой..." Лєрмонтов звертається до образу Байрона, щоб показати витоки цього почуття. Байронівська "світова скорбота" знаходить відгук у серці ліричного героя. Але Лєрмонтов живе і творить за інших історичних обставин. Байрон відобразив пробудження самосвідомості людини, а покоління Лєрмонтова несе тягар розчарувань у можливостях людини, її прогресивної ролі в історії. Тому в "душе моей, как в океане, надежд разбитых груз лежит", тому почуття песимізму охоплює його ліричного героя.
Своєрідне рішення знаходить цей мотив у вірші "Выхожу один я на дорогу". Ліричний герой відчуває себе безмежно самотнім не тільки серед людей, але й у всесвіті. Дивно, але це почуття викликає у нього не бажання піти з життя, а бажання "свободы и покоя", бажання звільнитися від умовностей, що обмежують особистість, бажання відчути красу людських стосунків і світу.
- Реферати про життя та творчість Михайла Лермонтова
- Чи зумів Лермонтов сказати своє слово в поезії? (та інші запитання)
Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
Про любовь мне сладкий голос пел,
Надо мной чтоб вечно зеленея
Темный дуб склонялся и шумел.
Мотив самотності тісно пов'язаний із мотивом свободи. Можливо, людина тому самотня, що тільки у внутрішньому світі вона почувається вільною. Але Лєрмонтов відчуває, що закутість у межі внутрішнього світу збіднює людину. Наприклад, вірш "Не верь себе" розкриває традиційну для романтиків тему "поэт и толпа". Але його вирішення цієї теми протилежне традиції: у юрби значні переваги перед поетом, тому що в ній зосередився вистражданий досвід багатьох поколінь, а внутрішній світ однієї людини, який би багатий він не був, не може вмістити цього досвіду.
Найхарактерніше для Лєрмонтова — поєднання мотивів свободи і природи, природи і самотності. Природа уособлює стихію свободи, тому часто уживані образи океану, моря, неба, зірок, хмар. Саме вони переважають у віршах "І нудно, і сумно", "На дорогу йду я в самотині", "Ні, я не Байрон...".
Лірика Лєрмонтова відобразила головні проблеми його часу. І не випадково мотиви самотності і свободи — провідні в його творчості. Саме дійсність підказувала їх поету.