Зміст назви драматичного твору Г. Ібсена "Ляльковий дім"

Г. Ібсен став для своїх сучасників володарем думок, створивши проблемний театр, в якому пройшли перевірку майже всі ідеї і теми XIX століття. Славетний реформатор театру вперше ввів новий жанр синтетичної п'єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднуються трагедія і комедія. Це поєднання надає твору Ібсена "Ляльковий дім" такого дивного відтінку, що ця п'єса вражає не одного її читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія і зруйнувалось не одне життя. У центрі п'єси — трагедія сім'ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям. Чого, здавалося б, ще треба для щастя цієї сім'ї?

Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п'єси серцем, то побачимо з самого початку твору доречно підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: "Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з книгами в розкішних обкладинках". Часте використання пестливої форми змушує замислитись: не добре життя цієї родини, а щось інше хоче підкреслити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім'ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками — там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.

Торвальд також мріяв про щасливу сім'ю, але бачив її трохи під іншим кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особистість, а як невід'ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його "лялечкою", "білочкою", "пташечкою", але нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього. Це дім ляльок.

Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати життя близькій людині й нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листа й виголошує "найсправедливішу" промову, в якій чомусь переважає займенник "моє": "Ти зруйнувала все моє іцастя, занапастила все моє майбутнє", а коли боргове зобов'язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: "...тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба". Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, і йде, щоб відшукати себе як людину. "Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною". Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.

Отже, у творі "Ляльковий дім" — зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема і прихована у самій назві твору.