Романтичне зображення дійсності в романі Віктора Гюго "Собор Паризької Богоматері"
1831 року Гюго написав визначний твір "Собор Паризької Богоматері". Завданням письменника-патріота було створити величний епос, присвячений національній культурі французького народу. Тому так багато місця автор надає опису пам'яток середньовічного зодчества і насамперед Собору Паризької Богоматері, біля якого розгораються події роману.
Сюжет роману, як і трактування окремих образів, глибоко романтичний. Оповідь розгортається динамічно і драматично. Гюго використовує гіперболу і емфазу в епізодах зустрічі божевільної мешканки Щурячої нори із загубленою дочкою біля підніжжя шибениці, на якій та повинна загинути; в епізоді смерті Фролло, якого скинув дзвонар з висоти Собору; в епізоді, де описано скелет Есмеральди, знайдений в обіймах другого скелету з кривим спинним хребтом у склепі Монфокона.
У основі сюжету мотиви, що підкреслюють романтичний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазімодо до прекрасної вуличної танцівниці Есмеральди, злочинна пристрасть архідиякона Клода Фролло, що призведе до трагічної загибелі Есмеральди. Образ Есмеральди — улюбленої героїні народу — є втіленням чудових рис народного характеру у романтичній формі: вона безпосередня, правдива, співчутлива і людяна. У основі мотивів роману — контраст прекрасного й потворного, світла й темряви. Як Квазімодо, так і Клод Фролло втілюють романтичні узагальнення: у Квазімодо божественна краса духу приховується в надзвичайно потворному тілі; жорстока й злобна душа Клода Фролло знаходиться в тілі божественної краси. Трагічна історія дівчини з народу Есмеральди, яку звинувачують у чаклунстві, і яка стала жертвою релігійного фанатизму, розпалюваного церквою, передається у романтичній манері та не суперечить середньовічній дійсності.
- "Собор Паризької Богоматері" (повний текст)
- "Собор Паризької Богоматері" (скорочено)
- Яким зображує В. Гюго суд середньовічного Парижу? Чи справедливий він? Розкажіть, як проходив судовий процес над Квазімодо. (та інші запитання)
Фінал роману не містить, за думкою Гюго, песимістичної інтонації. Світ для Гюго — арена для боротьби двох начал — добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на остаточну поразку.