Відомий представник французького романтизму, поет, драматург, романіст Віктор Гюго (1802-1885) написав безліч прекрасних творів. Сам письменник стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший, коли людство милувалося силою і красою Природи. Другий етап, коли почалася соціальна історія людства. З цим періодом Гюго пов'язує епос. Третій етап — виникнення християнства. З цим періодом письменник пов'язує драму.
Найвідомішим твором Віктора Гюго є "Собор Паризької Богоматері". Дія роману відбувається у XV столітті. Письменник звертається до складного періоду життя Франції і зображує національний колорит. Пам'ятником історії та осередком духовних цінностей у романі є Собор Паризької Богоматері.
Сюжет роману романтичний, він розгортається динамічно і драматично. В епізодах В. Гюго використовує гіперболу й емфазу. В основі роману Віктора Гюго — світ, одержимий пристрастями. Прекрасна вулична танцівниця Есмеральда закохується в молодого капітана Феба. Архідиякон Клод Фролло одержимий пристрастю до Есмеральди. В Есмеральду закоханий і дзвонар — горбань Квазімодо. В основі лежить контраст прекрасного і жахливого, темного і світлого.
Герої роману романтичні. Есмеральда — прекрасна, добра, чуйна. Проте її жорстоко карає життя: Есмеральду несправедливо звинувачують, вона стає жертвою, а краса її виявляється згубною. Клод Фролло — священик-аскет, благовидний зовні, але проявляє найсуперечливіші людські якості. З одного боку, він пошкодував і поселив маленького потворного горбаня, але, одержимий пристрастю до Есмеральди, перетворюється на жорстоку і злобну людину. А потворний Квазімодо, навпаки, виявляється здатним на безкорисливе кохання, яке перетворює відлюдькуватого і потворного Квазімодо на людину, красиву душею.
- "Собор Паризької Богоматері" (повний текст)
- "Собор Паризької Богоматері" (скорочено)
- Чому на стіні келії Клод Фролло написав таємниче слово "ANAГKH", про кого або про що він думав, коли писав це слово? (та інші запитання)
Віктор Гюго показує, як люди, що відійшли від природи, отримують від неї Удар.
Фінал роману, на думку письменника, не песимістичний. Світ — це сцена, на якій відбувається одвічна трагедія, людьми керують пристрасті, а добрий і злий початок в людях перебувають у постійній боротьбі.
Письменник зображує в кінці роману натовп знедолених і нещасних людей, готових до боротьби, здатних на підняття повстань. Письменник попереджує, що ще цей час не настав.