Образ прекрасної та нещасної Есмеральди в романі В. Гюго "Собор Паризької Богоматері"

У романі В. Гюго "Собор Паризької Богоматері" хвилююча розповідь про Париж XV століття переплітається з трагічною історією дівчини, яка виросла серед циган і міської бідноти — прекрасної та нещасної Есмеральди. Чарівний образ, створений уявою автора, розкривається у протиставленні його іншим контрастним образам. Так, Есмеральда у своїй красі та легкості протипоставлена з одного боку похмурому фанатику Клоду Фролло, з іншого — потворному горбаню Квазімодо. Контраст поглиблюється, коли доходить до взаємин, до самої дії: Клод Фролло, перейнятий богословською вченістю, усунутий від світу, від радощів плоті, виявляється одержимим шаленою, тваринною пристрастю до Есмеральди, а забитий, зовні потворний Квазімодо, навпаки, весь прояснений безкорисливим і відданим коханням до юної дівчини. На тому ж контрасті базуються і взаємини Есмеральди й Феба, тільки протипоставлені тут не фізично прекрасне і фізично потворне, а прекрасне і потворне духовного світу героїв — глибина, ніжність і тонкість почуттів Есмеральди та незначність, вульгарність почуттів фатуватого дворянина Феба.

Образи-символи, створені Гюго, реалістичні. Есмеральда, на думку Гренгуара, — чарівна істота. Спочатку вона здається йому неземною істотою — "німфою", "саламандрою", "богинею", "вакханкою з гори Менад", але він розуміє, що перед ним юна дівчина, дитя природи, дитя циганського народу, яке любить танці, шум, життя під відкритим небом. Вона ще зовсім юна, наївна, і зовсім не знає життя. З усіх країн, де побувала молода дівчина, вона винесла уривки дивних мов, іноземні пісні та поняття. Жителі тих кварталів, які вона відвідує, люблять її за життєрадісність, за танці й пісні.

Перша зустріч з Есмеральдою справляє незабутнє враження: "Вона була невисокою на зріст, але здавалася високою — таким струнким був її тонкий стан. Вона була смаглявою, але не важко було здогадатися, що вдень її шкіра відливала тим чудесним золотавим відтінком, який є у андалузок і римлянок... Дівчина танцювала, пурхала, кружляла на недбало кинутому їй під ноги старому перському килимі, і кожного разу, коли її сяюче личко з'являлося перед вами, погляд її великих чорних очей засліплював вас, немов блискавка... Тоненька, тендітна, з оголеними плечима і стрункими ніжками, які зрідка миготіли з-під спіднички, чорноволоса, швидка, як оса, у золотавому корсажі, який щільно облягав її талію, у строкатому платті, яке роздувалось, сяючи очима, вона справді здавалася неземною істотою". Такою ми бачимо Есмеральду.

Есмеральда — опоетизована душа народу, її образ майже символічний; але вся його умовність знімається реалістично конкретними рисами наївності, безпосередності і простоти. Трагічна доля Есмеральди цілком можлива у даних історичних умовах: доля дівчини з народу.

Лише в передостанніх частинах роману виявляється, що пророцтво циганки справдилося. Добра циганка, яка виховала Есмеральду і піклувалася про неї, наче годувальниця, мала рацію, запевняючи, що ладанка, яку дівчина завжди тримає при собі, допоможе їй відшукати матір. Як прикро, що обидві жінки гинуть, у найщасливішу мить свого життя, коли доля нарешті об'єднала їх.

Гюго наділяє цю свою героїню всіма кращими рисами, властивими представникам народу: красою, ніжністю, добротою, милосердям, простодушністю й наївністю, непідкупністю й вірністю. На жаль, у жорстокий час, серед жорстоких людей усі ці якості були скоріше недоліками, ставали на заваді безтурботному щасливому життю: доброта, наївність і щиросердність не допомагали вижити у світі злості й користі.

Квазімодо, що зумів перетворити собор на "вбивцю" архідиякона, раніше за допомогою того ж собору — своєї невід'ємної "частини" — намагався врятувати циганку, укравши її з місця страти й використовуючи келію собору як притулок, тобто місце, де переслідувані законом і владою злочинці були недоступні для своїх переслідувачів. Він намагався укрити Есмеральду за священними стінами притулку, де присуджені на смерть були недоторканні. Однак зла воля людей виявилася сильнішою, і камені собору Богоматері не врятували життя Есмеральди.