Максим Горький писав, що "найстрашніші люди — це ті, що не знають, чого хочуть, а тому необхідно мобілізувати всю нашу волю, аби чітко усвідомити власні бажання". Герої романтичних творів письменника чітко усвідомлюють своє покликання. У центрі цих творів стоять горді, волелюбні натури, свідомі своєї місії на землі, — Данко, Сокіл, Буревісник. Ці герої живуть поза цивілізацією, їхню самовідданість, сміливість, готовність на самопожертву письменник піднімає до абсолюту.
Герой "Пісні про Буревісника" — гордий безстрашний Буревісник протиставляється пінгвіну-дурню, який ховає своє жирне тіло у скелях, намагаючись уберегтися від бурі; чайкам, що стогнуть від страху; гагарам, яких лякає грім життєвих битв.
У багатьох романтичних творах М. Горький протиставляє силу і слабкість, ідеал і реальність. Сила — це ідеал. Сильний, мужній герой Горького іде на подвиг заради інших людей, заради своєї ідеї. Слабкий — уособлює у собі реальність. Він тихо сидить собі у затишку і чекає, чим закінчиться боротьба, яку ведуть сильні особистості. Слабких значно більше, аніж сильних: пінгвін, чайки, гагари. І над усіма ними гордо лине Буревісник, подібний до чорної блискавиці. Він не боїться грому, високих хвиль, чорних хмар, не боїться перешкод на своєму шляху. Його життя — це боротьба із силами природи, із життєвими обставинами, із своїм страхом і утомою. Він сміливий, гордий, а тому і сильний.
Буревісник знає, що чорні хмари не сховають сонця, пройде буря — і воно знову заясніє над морським простором. Так хай же скоріше вдарить буря!
- "Пісня про буревісника" (повний текст)
- Які художні засоби використовує Горький у "Пісні про Буревісника" і в "Пісні про Сокола" для розкриття своєї основної думки?
Максим Горький написав "Пісню про Буревісника" на початку XX століття. Своїм пророчим чуттям геніального митця він відчував, що над світом купчаться хмари, і з молодечим запалом кликав бурю, яка змінить життя, оновить все навкруги. Але навіть його фантазії не вистачило для передбачення усіх тих нещасть для країни, для людства, що принесе з собою довгоочікувана буря — революція. І першими гинули найсміливіші, найталановитіші буревісники революції.
Тисячі юних сердець запалила "Пісня про Буревісника". Нікому не хотілося відчувати себе скиглячою чайкою, полохливою гагарою і тим більше жирним пінгвіном. Алегорія у творі настільки прозора, що не викликає жодних сумнівів і однозначних трактувань. На таких творах виховувалася революційна молодь, для якої дуже скоро світ розділиться на "своїх" і ворогів.
У бурі, яку накликали буревісники, загинули мільйони невинних.
Кожен із нас повинен бути відповідальним за свої слова. І мені здається, що Максим Горький на схилі літ зрозумів це й гірко пожалів, що в молодості так необачно висловив свої бажання.