Мефістофель — супутник Фауста (за трагедією Й. В. Ґете "Фауст")

Мефістофель — супутник Фауста (за трагедією Й. В. Ґете "Фауст")

Колись ми починаємо замислюватися над важким філософським запитанням: а що ж найстрашніше для людини як особистості? І раптом, перебравши всі людські жахливі події: і старіння, і хвороби, і бідність, і втрати, і зради — дійдемо до розуміння: це — спокій. Спокій — це не тільки коли опускаються руки і наступає втома від довгої, марної, непосильної боротьби, а ще й зупинка від повного задоволення, закінчення існування як діючої натури.

Щоб світ не стояв на одному місці, потрібно не давати людині заспокоїтися, перетворити життєвий шлях вінця Божого творіння на тваринне існування, задовольнитися прагматичним сьогоденням. Певно, тому й веде нас Господь шляхом боротьби й випробувань, тому й погоджується на експеримент із доктором Фаустом з однойменної трагедії Ґете. Мефістофель у цьому випадку як каталізатор реакції, як вічний двигун і спокусник, відкриває за обрієм новий обрій, не дає задовольнитися малим.

У такому разі він постає перед нами не ворогом, навіть не супротивником Господа, а в чомусь помічником. Доказом тому є їхня дружня бесіда, повага одне до одного. Саме Мефістофель покаже аскетичному, зануреному в дослідження Фаусту інші сторони життя, збагатить його новими враженнями, подарує радість кохання і горе втрати коханої, поверне незнану ним молодість. Здається, Мефістофель і сам молодшає з Фаустом, перебираючи всі свої методичні заходи, щоб здобути перемогу над. ним. Він непоганий товариш і супутник, у чомусь навіть симпатична особистість.

Правда, Мефістофель бажав передати Фаусту своє презирство до людського роду, вміння бачити тільки людські вади. Тому він допоміг спокусити Маргариту, вбити брата дівчини, вивів Фауста з Маргаритиної в'язниці, так і не врятувавши дівчину. Мефістофель хотів, щоб Фауст жив тільки для себе, незважаючи на інших, прагнучи тільки власного задоволення.

Тут дуже важко провести межу між Добром і Злом, визначивши суто темні та світлі сили. Мабуть, вони просто не існують окремо, а співіснують, не тільки відтіняючи, а й у чомусь доповнюючи одне одного. Мефістофель супроводжує Фауста й допомагає йому на шляху в пошуках істини, у пошуках самого себе, але невпинність, творча натура героя потрібна саме Богові, саме це визначає безсмертну душу. Мефістофелю ж може дістатися тільки статична оболонка людини, що перестала бути особистістю. Отак, розділяючи людей на тих, що живуть, і тих, що існують, Господь і Мефістофель роблять, допомагаючи одне одному, спільну справу, ще раз підтверджуючи, що "Спочатку було Діло".