Йоганн Вольфганг Ґете — Фауст (аналіз, паспорт твору)

Автор. Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832) – німецький письменник.

Вперше опубліковано. 1 частина – 1808 р., 2 частина – 1832.

Літературний рід. Драма.

Жанр. За визначенням самого автора, "Фауст" – це трагедія. Літературознавці схильні вважати шедевр Гете драматичною поемою, адже вона сповнена ліризму і глибоко поетична. З огляду на те, що багато сцен з "Фауста" можна поставити в театрі, твір також можна називати п'єсою. Слід врахувати, що в творі досить явне епічне начало, тому зупинитися на певному жанрі складно.

Стиль. Ознаки "веймарського класицизму", сентименталізму, просвітницького реалізму й навіть преромантизму. У творі відображено естетику "штюрмерства".

Тема. Зображення пошуку людиною сенсу буття, її страждань, сумнівів, помилок і злетів.

Ідея. Заклик до пошуку істини, сенсу існування людини й людства.

Композиція і сюжет. В основу сюжету "Фауста" покладено мотив угоди між людиною та дияволом, який належить до вічних сюжетів світової літератури. Трагедія складається з присвяти, двох прологів (у театрі і на небі) та двох частин (перша містить 25 сцен, друга – 5 дій). Основна дія трагедії – розгорнуте зображення "експерименту" з ученим, про який ідеться в другому пролозі.

Експозиція. "Пролог": бесіда про людську сутність між Мефістофелем і Господом.

Зав'язка. Початок випробувань Фауста: угода з Мефістофелем.

Розвиток дії. Випробування Фауста. Мефістофель показує Фаустові різні сфери життя, різних людей та випробовує його людську сутність. Стосунки Фауста з Маргаритою.

Кульмінація. Останній монолог Фауста, який підбиває підсумок і шукань ученого, і центральних філософських та моральних питань.

Розв'язка. Ангели підносять душу покійного Фауста на небо, він отримує помилування і вічне спасіння.

Основний конфлікт. Філософський двобій між Богом та Мефістофелем за людину.

Головні персонажі. Фауст. Носій просвітницьких рис, який пристрасно прагнув служити людству. На початку твору Фауста гнітила бездіяльність, він хотів застосувати свої знання на користь людям. Його не задовольняло накопичення інформації і наука заради науки. Фауст легко погодився на пропозицію Мефістофеля отримати необмежені можливості в обмін на душу. Провокований Мефістофелем, Фауст діє егоїстично і нерозважливо. Він не витримав випробування коханням до звичайної земної жінки, зруйнував життя Маргарити. В образі Фауста втілено прагнення людини до пізнання, панування над природою, служіння людству і віра у прогрес. Хоч Фауст і помиляється, Господь забирає його до себе, бо герой здатний на високі помисли і діяння. Мефістофель. Утілення цинізму і презирства до людини, уособлення диявола-спокусника. Він нічого не цінує і нічого не любить, для нього не існує жодних моральних обмежень і авторитетів. Головною метою Мефістофеля була душа Фауста, але він зазнав поразки. Маргарита. Добра, побожна, хазяйновита дівчина, в яку закохався Фауст. Їхнє кохання мало жахливі наслідки: смерть її матері, брата, крихітної донечки і самої Маргарити.