У чому схожість і відмінність поглядів Тютчева і Фета на поезію?

У чому схожість і відмінність поглядів Тютчева і Фета на поезію?

Імена Тютчева і Фета в історії літератури завжди стоять поруч. І не тільки тому, що вони сучасники, поети однієї епохи. Некрасов теж близький їм за часом, але це зовсім інша поезія, і його Муза зовсім іншого, земного походження. Вона, на думку поета, "рідна сестра" молодої селянки з вірша "Вчерашний день часу в шестом..." — страждаюча, терпляча, уся в земних турботах і сумі. Вона якщо і гляне на небо, так тільки для того, щоб дізнатися, чи буде завтра дощ. їй байдуже до таємниць світобудови, і немає в її житті місця захопленням і тонким почуттям.

На відміну від Некрасова, Фет і Тютчев стверджують інше, небесне походження поезії.

В стихийном пламенном раздоре

Она с небес слетает к нам —

Небесная к земным сынам... —

пише Тютчев у вірші "Поезія". Фет, що присвятив своїй Музі кілька віршів, також бачить її в небесній одежі:

Все та же ты, заветная святыня,

На облаке, незримая земле,

В венце из звезд, нетленная богиня

С задумчивой улыбкой на челе.

На думку і Тютчева, і Фета, поезія, творчість — якесь таїнство, непояснюване, не підвладне людській волі, розуму. Поет, як старанний учень, слухає свою Музу.

...Счастлив и тревожен

Ласкательный твой повторяю стих, —

зізнається Фет у вірші "Музі". Фет часто підкреслює волю своєї Музи, волю творчості поета:

Заботливо храня твою свободу,

Непосвященных я к тебе не звал,

И рабскому их буйству я в угоду

Твоих речей не осквернял.

Обидва поети розуміють творчість як осяяння, як божественний дар. Але призначення, роль поезії кожен розуміє по-своєму.

У Тютчева роль поезії — примирлива. Вона повинна допомогти людині вижити "серед громів, серед пристрастей", внести гармонію в її змучену душу, примирити з недосконалістю світу. Піднесена і прекрасна, "із блакитною ясністю в погляді", поезія в Тютчева "ллє примирливий єлей" на "бурхливе море" життя.

У Фета своє уявлення про призначення поета:

Тоскливый сон прервать единым звуком,

Упиться вдруг неведомым, родным,

Дать жизни вздох, дать сладость тайным мукам,

Чужое вмиг почувствовать своим,

Шепнуть о том, пред чем язык немеет,

Усилить бой бестрепетных сердец...

Тут поезії відводиться більш активна роль: вона повинна допомогти людині побачити і відчути кращі сторони життя, відчути всю красу і різноманіття буття, розфарбувати, оживити все навколо і змусити нас любити життя і захоплюватися ним.

На мій погляд, Тютчев і Фет дуже близькі у своєму розумінні призначення поета і поезії. Якщо забрати "пафос" Фета, то й у нього вийде те саме, що й у Тютчева: поезія допомагає людині примиритися з життям, знаходити в ньому свої маленькі радощі. Але захват Фета настільки заразливий, що від нього важко підмовитися. З його умінням радіти життю, цінувати кожну його мить, веселіше і яскравіше жити. Тютчев ніби дивиться на життя збоку і намагається зрозуміти його. Він більше думає про життя, ніж живе. Вірші ж Фета сприймаються як саме життя, в них більше почуттів, емоцій, відчуттів, ніж роздумів про нього. Тому мені ближча і сама поезія Фета, що кличе "подняться в жизнь иную, учуять ветр с цветущих берегов", і уявлення поета про неї.