Ф. Тютчева недарма називають співцем природи. Звичайно, чудову, неповторну красу російської природи поет полюбив не у вітальнях Парижа й Мюнхена, не в холодних сутінках Петербурга й навіть не в патріархальній Москві першої половини XIX століття. Краса російської природи з юнацьких років увійшла в серце Тютчева саме з полів та лісів, що оточували милий його серцю рідний Остуг. Кому не відоме почуття любові й ніжності, з яким ти ставишся до будь-якого деревця, квітки, що виросли на твоїй Батьківщині, на землі твоїх предків? Мабуть, саме ці почуття спонукали поета до написання таких віршів, як "Есть в осени первоначальной...", "Чародейкою зимою", "Первый лист". Він обожнює природу, одночасно намагаючись розгадати її таємниці. А якою свіжістю, бадьорістю, силою віє від його вірша "Весенние воды". Читаючи вірш, ніби відчуваєш збудливу силу весни. Любов поета до природи нерозривно пов'язана з любов'ю до Батьківщини.