Ліричний герой поезії А. Фета

Ліричний герой поезії А. Фета

"Кто не в состоянии броситься с седьмого этажа вниз головой с непоколебимой верой в то, что он воспарит по воздуху, тот не лирик". Ці дивні слова належать Афанасію Фету, і вони, ймовірно, розповідають про того, від чийого імені ллються вірші поета — іноді як мед, а то як струмок у лісовій гущавині, а то як кров з розтятого серця.

Сутність цього героя — любов. "Любить есть действие — не состоянье". Любов-кохання у поезіях Фета трагічна. Його вірші — це напружені звертання до жінки (однієї на весь час існування героя), яка завжди була поруч. Хоч її уже не було. Прочитаємо, наприклад, ось це...

Пристрасні монологи сповнені то каяття, то смутку, то надії. Сила Почуттів така, що ліричний герой перемагає саму смерть, не вірить у вічну розлуку, розмовляє зі своєю коханою, як із живою. Минуле, майбутнє і теперішнє — ці три прокляття Часу, переможені силою кохання і віри: "И ты, и я — мы встретимся, — теперь". Вічність і миттєвість для людини стають тотожними. Так людина перемагає смерть, перетворює її на драматичну радість.

Для ясных дней, для новых откровений

Переболит скорбящая душа.

У світі віршів Фета з'єдналися плинне й непорушне так само, як вічне й смертне, і всі вони важливі для світосприйняття. І якщо ідеальне — статичне, незмінне, наче цілісне і закінченне, то життєве — змінне, суперечливе.

Ліричний герой Фета вміє помітити й пережити примхливі миттєві відчуття і висловити їх відважно й незвично: "За высоким ревнивым (!) забором", "яркие слезы". Є ще любов у ліричного героя Фета — це природа.

Чудная картина,

Как ты мне родна:

Белая равнина,

Полная луна,

Свет небес высоких,

И блестящий снег,

И саней далеких

Одинокий бег.

Герой Фета не боїться смерті і не боїться життя, йому властивий тверезий і мужній погляд на навколишній світ, він сонячне світло в поезії.

Лев Толстой писав Фету: "Я свежее и сильнее вас не знаю человека". Таке ж можна сказати і про ліричного героя його віршів.