Гуманізм, добро і любов у романі Достоєвського "Злочин і кара"

Гуманізм, добро і любов у романі Достоєвського "Злочин і кара"

Федір Миколайович Достоєвський увійшов в історію російської та світової літератури як геніальний гуманіст та дослідник людської душі. У духовному житті людини своєї епохи Достоєвський побачив відображення глибинних процесів історичного розвитку суспільства. З ноткою трагізму зобразив письменник, як нівечить душі людей соціальна несправедливість, який відчай охоплює людину, що бореться за гуманні стосунки між людьми, страждає за "принижених та скривджених".

Роман "Злочин і кара" Достоєвський писав з метою з'ясування такого питання: чи може гуманна людина, яка переймається пригнобленням людства, дозволити собі вбити нікчемну істоту заради позбавлення від страждань та злиднів багатьох благородних та чесних людей? Головний герой твору — Родіон Раскольников намагається з'ясувати це питання самотужки. Погляди та думки Раскольникова письменник розглядає у зв'язку з ідеями інших персонажів.

У подіях роману беруть участь 90 персонажів, з яких тільки 10 першорядні, які мають чітко вималювані характери, погляди та грають важливу роль у розвитку сюжету. Це — Мармеладов, Катерина Іванівна, Соня, Разуміхін, Порфірій Петрович, Дуня, Лужин, Свидригайлов, Лебезятников. Десятки епізодичних персонажів грають також неабияку роль, адже разом вони складають необхідний петербурзький фон.

Шістнадцятирічна Соня, не витримавши страждань голодних малят, стає повією. Нове "ремесло" було огидне Соні, вона виходила на вулицю з вимученою посмішкою, зарахувавши себе до грішниць. Увесь цей бруд не торкнувся її душі та серця. То була просто необхідність заробляти гроші.

Раскольников був першою людиною, яка поставилася до Соні зі справжнім співчуттям. Він прийняв її як "порядну пані", посадив поруч зі своїми рідними. Тому не дивна та пристрасна вірність, якою відповіла йому Соня. Вона не розуміє, чим вона може бути цікавою для такої розумної та загадкової людини, як Раскольников. їй не спадає на думку, що він бачить у ній такого ж злодія, як він сам. Раскольников вбив нікчемну стару жінку, а Соня вбила себе, і тим прирекла себе до самотнього існування серед людей.

Обидва злочинці, на думку Раскольникова, мають бути разом. І в той-же час він сумнівається, з'ясовує, чи вважає Соня себе злочинницею.

Раскольников страждає, але він сам був причиною своїх мук, а Соня страждає безвинно, бо платить моральними тортурами не за свої гріхи. Отже, вона значно вища за нього морально. І від того його особливо сильно тягне до Соні — він потребує їїіпідтримки.

Після зізнання Раскольникова у вбивстві Соня і сама починає вважати, що вони люди одного кола, люди, якихізрікся світ.

З іншого боку Раскольникову протистояти люди, які були найдорожчими для нього до того, як він дозволив сфбі це вбивство. Це його мати, Пульхерія Олександрівна, сестра Дуня, товариш по університету Разуміхін. Вони уособлюють собою зневажене ним сумління: вони нічим себе не заплямували, мешкаючи у злочинному світі, і тому спілкування з ними неможливе для Раскольникова.

"Злочин і кара" — один з найскладніших романів у світовій літературі. Суперечки з приводу образу Раскольникова тривають і досі. Сам автор ставився до свого героя неоднозначно — він надав йому таких рис, як справедливість, сумління, глибокий розум та широкий світогляд. І водночас письменник розвінчує його теорію "права на вбивство". Своїм романом Достоєвський переконливо доводить нам, ідо не може бути виправдання теорії насильства та вбивства, якими би шляхетними не були мотиви.