Роль символічної деталі в оповіданнях А. Чехова
Я розповім про романс, який співає Дмитро Іонович Старцев, коли першого свого вихідного дня прямує з Дяліжа до С.
Так сталося, що в нашій родині завжди співають, і здебільшого російські й українські романси. Співали і цього, який волею автора вкладений в уста молодого лікаря. Отже, розумієте мої почуття, коли я прочитав два рядки з цього романсу?
Когда еще я не пил слез
Из чаши бытия...
Згадайте, як Учитель напередодні розп'яття молився у Ґетсиманському саду: "Нехай обмине ця чаша мене". Він знав, що буде, а людині цього знати не дано. Та іноді ми інстинктивно передчуваємо нашу долю і висловлюємо наші передчуття у співі, що зненацька виривається з грудей...
Передчуває молодий і здоровий, сповнений сил лікар страшну свою долю.
Ще нічого не сталося, та вже відчуття, що солодощі надій будуть залиті гіркотою побуту, сповнює Старцева.
Ось він, відомий лікар, іде, а перед ним його візник — як поганський бог з християнським іменем Пантелеймон.
"Сон душі" — то морова пошесть. Як чума. Вбиває на смерть, залишаючи тіло живим і активним, злостивим і невблаганним.
Мабуть, я зараз скажу негуманні слова.
Чого він не вмер, як чеховський же лікар Димов? Ми б пишалися, що була серед нас відважна душа, яка протистояла страшній хворобі і врятувала дитину. Ми б оплакали його, ми б любили його за те, що він кращий від нас. Він надихав би нас на те, щоб життя було сповнене музики й любові. Чого не вмерло його тіло, залишивши світу живу й святу душу?
Ось про що розповідає читачеві один рядочок з оповідання "Іонич". Символічна деталь, яку, здається, не слід і помічати, веде за собою у інші твори і події, розкриває те, що, здавалося б, надійно сховано під механічними фразами і вчинками спілкування.
Недарма ж Лев Толстой якось сказав: "У Чехова кожна деталь або необхідна, або прекрасна..."