Смішне і страшне в оповіданні А. Чехова "Хамелеон" (3 варіант)

ЧЕХОВ АНТОН

(1860-1905)

Російський письменник, у творчому доробку якого є оповідання, повісті, водевілі, драми. Чехов вважається неперевершеним майстром "малого жанру". У період захоплення читачів великими романами він пише стислі, яскраві, колоритні твори на побутові теми. Джерелом сюжетів були анекдотичні випадки, дивні ситуації та сіра буденність. У той же час Чехов створює абсолютно новий тип прози і драми — тут і філософія, і аналітика, тут деталь, сповнена насиченою думкою і почуттям. Чехов — майстер підтексту.

У юності він написав перші гумористичні твори "Лист до вченого сусіда", водевіль "Про що співала курка" (1880). Роздуми над російською дійсністю бачимо в "Палаті N°6" (1892), "Людині у футлярі" (1898). Чехов-драматург створив всесвітньовідомі п'єси: "Чайка" (1896), "Три сестри" (1901), "Вишневий сад" (1904).

За глибиною осмислення життєвих явищ Чехов постає в одному ряду з такими відомими прозаїками, як Ф. №. Достоєвський, Л. М. Толстой.

Смішне і страшне в оповіданні Антона Чехова "Хамелеон"

Смішне починається у цьому оповіданні так: влітку, у велику спеку, поліцейський наглядач Очумєлов крокує містом, базаром, у шинелі, за ним — городовий з решетом конфіскованого аґрусу. Пожвавлення настає з появою ще однієї діючої особи — з'являється майстер Хрюкін у ситцевій накрохмаленій сорочці і розстебнутій жилетці. Так одяг відразу "говорить" про своїх господарів: шинель одягнуто В спеку, дешева сорочка з ситцю, але накрохмалена, щоб "показати" себе.

Його кусає собака, і Хрюкін радіє можливості отримати з невідомого власника компенсацію. Особливий гумористичний ефект створює протиріччя: то Хрюкін стверджує, що "нині всі рівні", то зразу, не переводячи подиху, з погрозою повідомляє: "У мене у самого брат у жандармах". Те, що відбувається на площі, є випробуванням для Очумєлова: треба прийняти рішення щодо собаки, який покусав Хрюкіна. І все залежить від того, чий це собака. Від цього змінюється його розмова і навіть самопочуття: йому то холодно, то жарко, то він одягає, то скидає свою шинель. Очумєлов постає перед нами як якийсь монумент, а його шинель — як мантія у царя, яку придворні то знімають, то надягають. То він грізно кричить на собачку, яка викликає у нас жаль. Але ситуація змінюється, коли стає відомо, що хазяїн собачки — генерал. Дізнавшись про це, Очумєлов на очах усіх присутніх наче стає нижчим, а обличчя його "заливається посмішкою ніжності". Нам і смішно, і страшно — бо Очумєлов відчуває себе переможцем, йому вдалося викрутитися. Та й натовп сміється з Хрюкіна, а не з нього, хамелеона. Це символ цілої епохи, позначеної рисами зрадництва, брехні, двоєдушності. І хамелеонами у цьому оповіданні виявляються всі персонажі.