Сенс назви оповідання А. П. Чехова "Хамелеон"

Хамелеон — це ящірка, яка, пристосовуючись до змін навколишнього середовища, змінює колір.

Звичайно, у маленькому містечку, де відбуваються події чеховського оповідання, мова не йде про зоологічні дослідження. І навіть не про плазуна мова, а про звичайнісінького собі собаку невідомого хазяїна, цуценя, що опинилося в центрі подій на майдані і, захищаючи себе, вкусило за палець брутального, дуже гомінкого чоловіка.

Події відбуваються дуже швидко, на очах, мовби на театральній сцені.

Ось іде поліцейський наглядач Очумєлов. Він чудово розпочав робочий день, конфіскувавши у когось аґрус, і до юрби на майдані підійшов не стільки ладу дати, скільки показати себе хазяїном будь-якої ситуації та, може, ше чимось поживитись.

— Бродяга! Знищити! — галасував він на весь майдан, дізнавшись, що собака нічийний. І радить потерпілому:

— Ти цього так не даруй!

Йому навіть спекотно стає від власного обурення та енергійного втручання в справу.

Але хтось висловлює припущення, що собака — генеральський. Погляди Очумє-лова миттєво ж змінюються на протилежні, він обвинувачує в тому, що сталося, потерпілого. Ніхто вже не шукає причини, з якої собака вкусив Хрюкіна, йому просто не вірять, кажуть, що сам цвяхом розковиряв палець.

Очумєлов аж кипить від старання загладити свою провину перед генеральським цуценям, його навіть пропасниця б'є з переляку:

— Одягни, брате Єлдирін, на мене шинель...

Та ось іде генеральський кухар і вносить ясність у справу:

— Собака не генеральський, у нас таких не тримають...

Навіть не дослухавши до кінця, Очумєлов з піною біля рота знову вчиняє галас: "Знищити!" А почувши продовження: "Генералова брата" — міняє свій курс на 180º.

Тепер, коли поставлено всі крапки над "і", він вже точно не прогадає. Він відслужить за всі свої помилкові вислови. Він ладен вибачитись навіть перед самим цуценям: "Сердиться тваринка..."

З'являється навіть ласкаве звертання: "Цуцик такий". А верхом усього є перехід просто на собачу мову: "Р-р-р!" Здається, ще хвилина — і Очумєлов стане рачки або впаде навколішки перед цуценям, якого щиро ладен був знищити, до якого в душі своїй був цілком байдужий, якби не виблиск генеральського сяйва.

Правда, схожий на хамелеона? Тільки змінює не колір шкіри, а свою поведінку, свої погляди, своє ставлення до людей, а значить — і до своїх службових обов'язків. Отже, Чехов у своєму сатиричному оповіданні викриває не якусь конкретну людину, а висміює типове явище — пристосування, продажність чиновників, їхнє нехтування службовими обов'язками, хабарництво. Зміниться керівництво — вони пристосуються до іншого. Зміниться державний устрій — вони перефарбують гасла.

... Є в одному з видань Чехова ілюстрація до цього оповідання: великий флюгер у вигляді поліцейського і на всі напрямки — руки з вказуючим перстом. Куди вітер повіє...