Маленький Роберт ще з дитинства захоплювався віршами й піснями, безліч яких знала його мати, а також піснями й легендами свого краю. Любові до народної творчості він зобов'язаний саме матері та старенькій няні. Пізніше фольклор став основою його літературної творчості. Поет багато читав, старанно вивчав літературу і математику, різні мови і історію, але більшу частину свого вільного часу змушений був віддавати селянській праці — вона була чи не єдиним джерелом існування поета, що працював на батьківській, а потім і на своїй фермі. Незважаючи на тяжху працю, бідність не залишала його протягом усього життя.
Роберт Берне був великим полум'яним співцем своєї рідної Шотландії. Він захоплювався її величними і мальовничими краєвидами, озерами й гірськими долинами. Руїни давніх замків, скелясті морські береги, вузькі вулички давніх міст, золоті лани — все це будило творчу уяву молодого поета. Щиро захоплювався він і своїм народом, його звичаями і традиціями, історією і сучасністю. Назавжди полонили Р. Бернса шотландці — волелюбні й горді люди, фанатично віддані своїм традиціям, для яких найбільшою цінністю була воля.
Поетичний талант Роберта Бернса виявився досить рано: перший вірш "Прекрасна Неллі" був написаний ним у п'ятнадцять років. А 1786 року за підтримкою друзів і шанувальників його таланту вийшла друком перша збірка віршів Бернса, яка принесла йому визнання, а згодом і світову славу.
Хоч життя поета було досить важким, поезія його оптимістична, весела, іскромента й життєрадісна. У ній поет славить і людину — творця усього найкращого на землі, і чудову й величну шотландську природу, і мужніх борців за волю, і одне з найглибших людських почуттів — кохання. Вірші його, дуже ніжні, мелодійні, неповторні, близькі до усної народнопоетичної творчості. Ось один із них — балада "Джон-Ячмінь", у якій поет славить людину і природу, зображуючи невмирущість людського життя.
За допомогою алегорії "Джон-Ячмінь" — символу вічного життя людини — Р. Берне показує невмирущість людського духу, маючи на увазі свою вітчизну Шотландію та її волелюбний народ, якому так багато довелося витерпіти, виборюючи свою волю і незалежність.
Зійшлись колись три королі
Суміжних володінь
І поклялись, заприсяглись,
Що згине Джон-Ячмінь.
Взяли ввергли його в ріллю,
Втовкли аж у глибінь
І поклялись, заприсяглись,
Що там йому амінь.
Але як не знищували Джона-Ячменя, а він все одно проростав, даючи ще більші і кращі врожаї,
Бо Джон-Ячмінь — то ж богатир
І добра в нього кров.
Ковтнеш її хоч крапельку,
То всіх би поборов.
Цей алегоричний образ допомагає авторові передати віру поета в невичерпні сили народу. "Ячмінне зерно" завжди проростатиме, й вічно буде жити вільний дух волелюбного, нескореного народу.
Хай родить рід твій задля всіх
Потомних поколінь.
У пам'яті нащадків великий шотландський поет Роберт Берне назавжди залишиться молодим, вродливим, життєрадісним поетом, який відкрив світові свою волелюбну вітчизну, день народження якого щороку на батьківщині відзначають як національне свято.
"Поетом народним і великим" назвав Роберта Бернса Т. Г. Шевченко. І справді, творчість шотландського поета знають і шанують у всьому світі.