Нищівна влада золота в повісті Бальзака "Гобсек" (2 варіант)

Майже двісті років читачі усього світу мають можливість завдяки плідній і кропіткій роботі великого французького письменника дев'ятнадцятого століття Оноре де Бальзака пізнати ті потаємні механізми, які керують людськими життям та визначають його якість. В. Гюго стверджував: "Бальзак охоплює сучасне суспільство мертвою хваткою. Його скальпель занурюється в душу, в серце, у мозок... у провалля, яке кожен носить в собі".

Можна стверджувати, що Бальзак виконав не тільки аналіз суспільства свого часу, він зазирнув у душу людини і віднайшов психологічні закони вселюдські.

Я впевнений, якщо людину двадцять першого століття запитати, що є найголовнішим у житті сучасного суспільства, вона без сумнівів дасть відповідь: гроші й влада. Беручи до уваги, що влада неможлива без матеріальної підтримки, залишається єдина цінність — гроші. Життя мешканців міста — це замкнене коло. Щоденна виснажлива робота заради грошей, бо гроші дають можливість задовольняти фізіологічні потреби. Чим більше грошей, тим більше насолоди ти можеш отримати. Чим більше грошей, тим помітніше зростає твій соціальний статус. Чим більше грошей, тим хочеться мати ще більше. Центральний герой повісті Оноре де Бальзака "Гобсек" також стверджував, що має в своїх руках найсильнішу, наймогутнішу зброю — гроші.

Повість зазнала кілька редакцій і вперше побачила світ під заголовком "Небезпека безпутності". Простежуючи зміну назв нових редакцій повісті, ми можемо побачити, як змінював письменник акценти: "Лихвар", "Батько Горіо" і нарешті "Гобсек". Ця назва дуже промовиста, адже "Гобсек" у дослівному перекладі означає "той, що глитає", або "живоглот".

Головний герой повісті — лихвар Гобсек. Про нього ми дізнаємося з повчальної розповіді пана Дервіля, з усього видно, високоморальної людини. Відразу вражає зовнішній вигляд Гобсека. Обличчя можна було назвати місячним ликом, бо воно було жовтуватим і блідим, наче срібло, яке втратило позолоту. Волосся завжди пряме, охайно зачесане і попелясто-сіре. Риси обличчя нерухомі, здавалося, Гобсек був не людиною, а пам'ятником. Очі маленькі й жовті, ніби в тхора. Ці очі не витримували сонячного світла. Розмовляв Гобсек повільно, тихо й м'яко, ніколи не хвилювався. Вік його важко було визначити. Дуже точне порівняння: це був чоловік-автомат, якого накручували кожного дня. Він зберігав свою життєву енергію, придушуючи всі людські почуття.

Ніхто не знав, був Гобсек бідним чи багатим. Грошей у нього в руках ніхто ніколи не бачив. Завжди лихвар ніби соромився грошей. Одного разу подвійний наполеондор випав з кишені Гобсека.

Мешканець, який прямував за ним сходами знайшов гроші й намагався повернути їх хазяїну. Гобсек не був вдячний, навпаки обурено скрикнув: "Це. не мої! Золото! Невже я став би так жити, якщо був би багатим!"

Так само ніхто нічого не знав про його родичів. Відомо було лише, що мати Гобсека була єврейкою, а батько голландцем. Він ненавидів усіх своїх спадкоємців, не міг навіть уявити, що після його смерті хтось заволодіє майном.

Якісь надзвичайно складні обставини супроводжували становлення особистості Гобсека. Ще у дитинстві в якості юнги він відпливає у голландські володіння Ост-Індії, і мандрує світом протягом ще двадцяти років. Скільки страшних випробувань, раптових жахливий подій, несподіваних радостей, голодних днів, кохання, багатства, бідності, смертельно небезпечних ситуацій виробили в нього стійке ставлення до життєвих негараздів. Можливо, колись йому врятували життя жорстокі, але необхідні рішучі дії. Іноді Дервіль подумки називав Гобсека істотою і замислювався: "Про що думає ця істота? Чи знає вона, що у світі є Бог, почуття, жіноче кохання, щастя?"

Як виявилося, Гобсек прекрасно усвідомлював, що ці поняття наявні у суспільстві, вони живі, визначають людську долю. Проте сам герой давно вже відрікся від усього людського: "...для кожного, хто волею-неволею пристосувався до всіх суспільних мірок, будь-які моральні правила та переконання — порожні слова. Непорушним є тільки єдине почуття, вкладене у нас самою природою: інстинкт самозбереження... із усіх земних благ є тільки одне, достатньо надійне, щоб людина могла гнатися за ним. Це... золото".

Як доводять подальші події, викладені паном Дервілем, Гобсек не тільки стверджував абсолютну владу золота на землі, він протягом усього життя втілював цю ідею у реальність.

Гобсек навчився стримувати всі свої почуття, тому, мабуть, таке величезне задоволення йому приносили чужі страждання та пристрасті. Він був природженим психологом та фізіологом. Міг побачити всі проблеми людини, тільки оцінюючи її зовнішній вигляд і спосіб життя. Він міг передбачити, який кінець очікує на людину, охоплену пристрастю.

Скільки нещасних приходили до Гобсека, вмовляючи дати гроші: "закохана молодиця, купець на порозі банкрутства, мати, яка намагалася приховати проступок сина, художник без шматка хліба... вражали... силою свого слова...".

Насправді ніщо людське Гобсеку не було чуже, але він віднайшов своєрідний спосіб уникати неприємностей, при цьому активно втручатися та керувати життям інших. Він стверджував, що життя — це складне, важке ремесло, і необхідно докласти багатьох зусиль, щоб навчитися йому.

Коли людина, на думку Гобсека, пізнає життя, фібри її серця загартовуються, укріплюються, а це дозволяє їй майстерно керувати своєю чуттєвістю. Нерви тоді стають міцнішими, ніж крицеві пружини. На додаток, якщо людина має добре травлення, то за умов такої підготовки вона стає живучою.

В образі лихваря Гобсека вповні виявилося характерне для Бальзака художнє бачення людини. Він зображував не посередніх людей того чи іншого суспільного прошарку, професії, а обов'язково наділяв їх або видатними особистісними якостями, або яскравою індивідуальністю, що найчастіше поєднувалося. Гобсек проникливий і передбачливий як дипломат, він має філософський розум, залізну волю, надзвичайну енергію. Він не просто накопичує багатство, найголовніше — він добре знає ціну своїм клієнтам, аристократам, що розорюються, опускаються, заради розкішного життя "вкрадають мільйони, продають батьківщину". Власне Гобсек упав у гріх, джерелом якого була велика кількість золота.

Деякі використовують гроші для того, щоб задовольняти власні потреби, Гобсек використовував гроші для того, щоб мати владу над іншими: "Невже не цікаво зазирнути у найпотаємніші глибини людського серця? Невже не цікаво втрутитися у чуже життя і побачити його без прикрас?" Це приносило йому незрівнянну насолоду. Згадаємо, як він описує свою першу зустріч із графинею. Перший погляд на житло — і Гобсек вже знав усі проблеми молодої хазяйки. Його бентежила природна сила молодої жінки, її краса: "Я сам би віддав тисячу франків за те, щоб знову відчути те, що нагадувало мені дні молодості". І навпаки, погляд на житло Фанні Мальво викликає в його душі співчуття та повагу: "ось хто мав би бути доброю жінкою, матір'ю родини".

Гобсек уявив, що він вершитель чужих доль, своєрідний месник, знаряддям якого є золото. Іноді він був справді справедливим, коли бачив, що людина має чітко визначену систему моральних переконань. Певною мірою він намагався допомогти тим, хто потрапляв у несприятливі обставини, але навіть і в цьому випадку не уникав власної вигоди. Натомість смерть Гобсека довела одвічну істину: матеріальні цінності не визначають якість людського життя. Лихвар помер, але те, що він накопичував протягом багатьох років залишилося на цьому світі. Можливо, потім хтось і скористався цим багатством, але пам'ять про Гобсека зникла у той момент, коли він перейшов у небуття.