Втілення в образі витязя Яноша найкращих чеснот народу

Втілення в образі витязя Яноша найкращих чеснот народу

Великий угорський поет Ш. Петефі (1823-1849) народився в сім'ї бідного дворянина, а мати його була звичайна наймичка. Незважаючи на бідність, батьки мріяли дати синові гарну освіту. Шандор вивчав угорську, німецьку та латинську мови, з захопленням читав угорських та зарубіжних письменників, мріяв про літературну творчість і театр. Та на жаль, коли батько остаточно зубожів, для Щ. Петефі почалися важкі роки поневірянь. Він змушений був сам заробляти на життя: служив у війську, працював у театрі, займався перекладами. Отже, про бідність та життя трудового народу він знав не з чужих розповідей.

Герой поеми-казки "Витязь Янош" — простий селянський хлопець, пастух без роду-племені, якого малим дитям знайшла у кукурудзі бездітна молодиця. Пізніше він говорить про себе:

Я родом з мужиків і вівці пас у лузі,

Звусь — Янчі, й це ім'я не сором Кукурудзі.

Дитинство Янчі було безрадісним:

У будень — батоги, і добра лайка — в свято.

Із малих літ пас Янчі овець, а коли одного разу на пасовищі пропала половина отари, хазяїн мало не вбив хлопця. І подався юнак у мандри шукати свого щастя, залишивши в селі кохану Ілушку — своє щастя, свою сердечну рану.

Чимало випробувань випало на долю Янчі, в яких він проявляє і відвагу, і самовідданість, і мужність, і вірність коханій.

Зустрівши вночі у лісовій хатині розбійників,

Янчі не здригнувсь, бо вдачу мав завзяту.

Він знищує розбійників, законом яких був грабунок, які людську кров лили, мов воду:

Ви світло багатьох очей згасили в світі,

Я вічну тьму нашлю на вас, кати неситі.

Потім доля звела мандрівного чабана з хоробрими гусарами-молодцями, що йшли визволяти французький народ від турецької орди. І Янчі з радістю приєднався до них. У бою він виявляє свою силу та хоробрість, визволяє з полону французьку принцесу. Король за відвагу дає Янчі Кукурудзі нове ім'я —

Тепер нове ім'я від мене ти дістанеш,

І зватимешся ти віднині — витязь Янош.

Він також пропонує витязю в дружини свою доньку-красуню та королівський трон. Але Янош залишається вірним своєму коханню:

Отож забудь мене, красуне-королівно,

Я Ілушку свою кохатиму все рівно.

І Янош поспішає повернутися до свого села, де залишив любу Ілушку. Довгим і важким був той шлях: потрапив витязь у шторм, мало не загинув, втратив все те золото, що дав йому король в нагороду. Та найбільша втрата на нього чекала попереду — без нього померла Ілушка:

Було і горя, й сліз у бідної чимало,

А мачушина злість вкінець її зламала.

Попрощавшись з могилою коханої, вирушає Янош знову в путь. І здолавши небезпечні перепони, дістається він, нарешті, до чудової країни фей, у якій панують любов і злагода.

Саме про таке щасливе життя одвічно міряв народ, змушений жити в злиднях. І в цій країні вічної весни стається чудо: квітка шипшини з могили коханої, яку завжди носив із собою Янош, в озері з живою водою перетворилася на Ілушку. Феї "на царство вибрали і повели вінчати" Яноша та Ілушку:

Так Янош мій зазнав нарешті щастя й долі, —

В обіймах Ілушки сидить він на престолі.

В образі витязя Яноша Ш. Петефі втілив найкращі чесноти народу: самовідданість, мужність, вірність в коханні, віру в щасливе майбутнє, наполегливість у пошуках своєї долі.